Спасителя світу вбили, розіп’явши на хресті, як останнього злочинця. Чисельні свідки бачили, як Той, хто годував голодних, повертав зір сліпим, оздоровлював хворих, ходив по воді і говорив з вітром, наказуючи тому стишитися, як Той, хто воскрешав померлих з Любов’ю, сам повільно помирав, конаючи під палючим сонцем. Ті з Його близьких, хто не побоялись прийти на місце страти, бачили цю жахливу картину. Закатований і закривавлений Син Божий, друг і вчитель, над яким чинили фізичну і психологічну наругу, вдихає глибоко і останніми словами звертається до Свого Отця.

 

І Дива ще немає.

Євангелист чітко фіксує момент: 

“Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.” 

Всі глядачі та випадкові свідки помаленьку розбрідаються з Голгофи, поки солдати окупаційної адміністрації ділять майно покійного прямо на місці страти. Є якісь жінки, які б’ються в істериці, є улюблений учень – він же майбутній євангелист Іван, який перебуває у глибокому ступорі. 

А тіло Ісуса прибите до хреста.

І потрібно робити все те, що належить робити з покійниками, але ж на хресті – злочинець, засуджений за один з найтяжчих злочинів проти Римської імперії – за державну зраду. Про це навіть написано на табличці на його хресті, мовляв Ісус з Назарету проголосив себе царем Юдейським. А за такі публічні заявочки в Римській імперії сценарій один – смертна кара, яку виконали чітко і за належною процедурою.  

 

А що його Побратими?

Ті, хто були з Ісусом, ті з якими Він провів роки свого життя, – порозбігалися, відреклися, засіли на дно в Єрусалимському гарлемі. І сидять десь по конспіративних хатах на спальних районах. і на вулицю не виходять, щоб самим не попасти під роздачу. 

А римські окупанти не спішать знімати тіла з хрестів після страти, мовляв, аби була наука всім, хто ще захоче рипатися супроти влади Риму і імператора. А паралельно в Єрусалимі починається святкування Пасхи і має місце великий ризик, що тіло висітиме отак до “післясвят”.

І тут з’являється Йосип. 

Йосип, який знав Ісуса дуже добре, знав Хто Він. Знав, але не афішував цього знайомства, оскільки сам був іудейським старійшиною, а Ісус зі своїми друзями були всього лиш однією з багатьох тодішніх єврейських сект. Більше того, Йосип був дуже поважною людиною в регіоні, тому палитися дружбою з мандрівним пророком не хотів і публічно з Ісусом ніколи не контактував. Бо хто там його знає, чи не відіжмуть бізнес під час наступних гонінь на бунтівників і ворогів цезаря. Але на той момент тіло Ісуса прибите до хреста і треба щось з ним робити. Бо Ісус – його друг і Йосип знає Хто Він, тому має дилему: зробити так як то належить для друга і Того, Хто був/є тим, ким Йосип знає Хто Він…

Але…

Йосип – впливовий, статусний чоловік, а Ісус на той момент – скараний на смерть злочинець для того світу, який Ісус прийшов врятувати. Йосип знає все це. І дуже добре, як багата заможна людина з репутацією олігарха тодішнього часу, усвідомлює всі ризики для себе.

Знає все, але йде прямо до місцевого смотрящого за цим регіоном Понтія Пилата, який, виконуючи свої посадові обовʼязки, – під тиском натовпу, підписав Ісусові смертний вирок за всією строгістю Римського права. Йосип, очевидно, знає Пилата особисто, бо такі знайомства і одному, і іншому вигідні. Йосип має з такого знайомства протекцію, Пилат має “своїх” людей в релігійно-політичному естеблішменті місцевих. Йосип каже: Пане Пилате, моя повага, так і так, але треба тіло зняти з хреста і поховати. Той чоловік був тим, ким Він був. Але вже є, як є. І то ж свято вже. То варто зробити, як належить. Я все беру на себе. Ось від мене…”

Йосип – чоловік мудрий, табличку ділення всіх часів цього Виміру знає добре. Він – багатий чоловік, тому віддає те, що мається віддати смотрящому цезаря в цьому регіоні, а свою новеньку гробницю, яка коштувала дуже грубих грошей, Йосип вирішує віддати покійному уже другу. Йосип – людина правил, тому ще дає чималі на ті часи гроші на те, щоб тіло його друга і вчителя було помите, намащене оліями і загорнуте в свіже дорогуще імпортне полотно. Йосип – відданий Побратим, який бере і робить, бо розуміє що чекати ще, що хтось збоку щось зробить, – то   дуже довго, або ніколи, тому він сам (Сам!) знімає тіло свого друга і вчителя з хреста. Сам іде і знімає. Бо Йосип, так виглядає, любить. Так, це і є Любов. Йосип любить свого друга і чорно, просто таки беззастережно ризикує всім. Всім. Не лише собою. Всім, що він має і всіма, хто біля нього.

 

І це також ще не все. Далі Йосип іде додому і ще не знає, що в його власному гробі, який він купив для свого похорону, за його фінансової підтримки і безпосередньої допомоги, твориться найглобальніше Диво в історії людства. Життя остаточно переможе смерть, час і простір. І не остання в цьому роль і його внеску, і прийнятого рішення. Його, Йосипа, якого потім назвуть Богоподібним. Тим, хто уподобився Богу.

І Йосип, який в критичний момент, коли всі вже погодилися з поразкою, зробив так, як він вважав за потрібне, як він Відчував. Будучи такою ж людиною з включеною емоційною сферою, він прожив усі ці людські: “блін та це ж неможливо!”, “Господи, це ж який ризик!”, “Та я ж можу загриміти до буцегарні, або ще й закінчити, як він!”, “це точно нашкодить моїй кар’єрі, бізнесу”, “а жінка мені мозок винесе, а що мої діти!..”… 

Так, так, він думав так само, як думає кожен з нас, вагаючись між “я люблю” і “нафіга мені це потрібно?!”. Він відчував усю гаму того, що є між сумнівами і звичайним банальним страхом.

Проте, він просто прийняв рішення.

Єдине для себе прийнятне рішення.

Він прийняв рішення  і один (!) пішов проти системи!. Один єдиний. 

Бо він так Відчував. Відчував і знав, що має зробити все, що може для Того, Хто його любив, як друга. Для Того, Хто довіряв йому і дарував Знання. І ще для Того, кого він, Йосип, любив всім серцем і до глибини своєї кишені.

Це про Вибір.

Тут все і завжди про Вибір.

Що вибереш, тим і будеш.

За що заплатиш, тим і станеш.

І Йосип вибрав Любов. А, отже, Бога.

Йосип вибрав зробити так, як він Відчував, а не Думав. 

 

І Йосип з глибини століть до сьогодні демонструє нам усім просту Істину. Коли вибираєш дорогу Любові всупереч всьому, що нав’язує світ матеріальний, світ цинічний і світ прагматичний, то завжди ризикуєш. Всім.

Бо в короткій перспективі часу в середовищі людей той, хто обирає Любов, як Істину в Господі, – завжди ризикує і статками, і статусом, і свободою, і здоров’ям, і спокоєм, і життям.

 

Але Йосип вибирає ризикнути Всім. 

І його Вибір досі дарує нам усім те, що ми знаємо і вміємо. Чого нас навчили крайні роки нашої війни з найстрашнішим і найжорстокішим окупантом. Йосип вибирає стояти за свого, за своїх. Вийти з натовпу і йти супроти того, що нав’язує і підшіптує в думках лукавий. 

І саме завдяки таким людям, які робили і роблять Вибір в стані Любові, обираючи не кар’єру, імідж, родинні статки і “зону комфорту”, а Любов і відданість своїм, обираючи голос серця, душі, інтуїції, голос Бога.

 

І от тоді трапляється Диво.

І одного недільного ранку вітальне слово говорять Світлі Ангели, які спускаються сюди задля того одного, який зробив свій, правильний Вибір: 

– Чого шукаєте живого між мертвими? 

Він ВОСКРЕС.

 

Сьогоднішнє читання з Матея 27, 55-61.