Як з короткого/дешевого дофаміну перейти до складного?

 

Для розуміння потрібно трохи почитати.

Розумію, що складно і багато читати, зате нижче буде роз’яснення чому більшість з вас уже не хочете читати, і що це не про лінь, а про той самий симптом деградації вашої нейрофізіології, або риси Божественності.

 

Буде цікаво, поїхали.

1. Ми всі є дофаміно залежні. Саме так будується нейрофізіологія всього живого, інакше би всі тут, в цьому Найщедрішому з Вимірів тільки лежали би і гнили би від ліні. А так – всі піднімаються, аби щось зробити/створити/перемогти.

2. І це те, що робить нас людьми. І це саме те, що дозволяє створювати шедеври мистецтва, запускати дрони для захисту і для знищення чужих і орків, це щось, що дарує бажання захищати свій дім, рухатися вперед, і ще щось, що дарує можливість довго боротися і не ламатися. 

 

Тому тут є дві теми: інтересна і найцікавіша. 

Почнімо з інтересної.

Маємо короткий період розкладання дофаміну і подібних нейромедіаторів, себто, кайф триває коротко і все швидко набридає.

Саме тому нам постійно потрібна нова доза, потрібно підтримувати рівень вироблення дофаміну, серотоніну, окситоцину та інших нейромедіаторів, щоб уникнути того, що тут усі називають депресією.

Саме тому “око не насититься побаченим, вухо почутим”, язик спожитим, а нищитель знищеним. І так, ви не знаєте, звідки ця цитата. Проте і це не найцікавіше, і не це робить нас людьми. То що ж це, на Бога, таке? 

Це просто найцікавіша тема.

І це – Нейропластичність. 

Якщо коротко, то це про те, що наш мозок постійно змінюється, відповідно до стимулу, тобто, адаптується до рівня нейромедіаторів. 

Тобто воно виглядає:

1-й раз – супер кайф, 2-й – теж кайфово, 3-й – повсякденність.

1-й раз – страх (кортизол, нор-адреналін), 2-й раз – тривога, та й усе, 3-й раз – пригнічуюча буденність.

 

Підсумовуючи:

ДОЗУ потрібно ПІДВИЩУВАТИ ПОСТІЙНО. 

Позаяк, в мозку формується уже прога, як компульсивний цикл. До чого це нас приводить?

Фільмів багато, але дивитись нічого. Ігор багато, але грати нічого. Їжі багато, а їсти несмачно. Типу: – Знову ці ананаси і чорна ікра?!

Але тепер класна новина – це ключ від Дока для вирішення цієї гострої і тривалої з часів усвідомлення себе людиною проблеми: Велика перемога і цікава Гра.

Чому саме задоволення? Тому що лише стан задоволення є обов’язковою умовою отримання ДОВГОЇ і СПАВЖНЬОЇ Перемоги. Перемоги як Стану, не як емоції.

Всім нам відомо, Де ми опиняємося, спостерігаючи ворога, що відповзає з поля битви, або ворога, який стає на коліна, підіймаючи пазурі догори.

Це і є та сама Перемога, як стан: тіло вібрує, повне виснаження, адреналін гупає в скронях, в роті сухо, як в пустелі, а в голові тільки одна думка: ” Все?.. це вже все? Перемога???”

І так, мета досягнута, перемога, подолання перешкод, все недаремно, як круто і тд, і тп…

І якщо дія повторюється, то виникає грайливий (компульсивний цикл), адже ми знову хочемо відчути трепетний стан Переможця. І так, циклічність – навіть дуже рідкісна – важлива, оскільки кожен цикл дарує розуміння, що ми рухаємося на крок вперед, на вершину вище, а це означає досягнення поставленої для нас, для себе Місії тут.

Тому, так:

Легкий цикл досягнення, як легка перемога, якої досягаєш уже механічно, без зусиль, бо “це все було уже”.

І це лише короткий цикл дофаміну, проста програма без продукування нових ідей і створення цілої колонії нових нейромереж задля Творення нової реальності. І відразу – легка швидка винагорода, короткотривала. І щоб продовжити задоволення, потрібно ще і ще повертатися до старої програми СТАРОЇ перемоги, шалено натискаючи кнопку “ПОВТОР” знову і знову, щоб дивитися і бачити ще і ще те, що було і, по суті, для того, хто був там переможцем, уже сенсу немає, бо це уже БУЛО. Тобто, минуло і зараз уже не існує тої Енергії Перемоги. Потрібна нова. Але більшість має потребу дивитися безконечну історію своїх досягнень, мильну оперу з нагородженнями, постійними перегляданнями і спогадами всього, що було, бо “там я був героєм”. Важко кинути, важко іти далі вверх, бо потрібно позбутися того, що було і все почати заново. З нуля. А іноді з мінусу. Короч, наркотик минулого – це сильний, практично незборимий вир, де крутиться більшість.

А чому так?

Бо втрата цікавості.

Основна концепція – має бути інтересно. Як би не було, має бути інтересно.

Головна емоція прогресу і власного, і суспільного – це цікавість, здивування, захоплення чимось новим настільки, щоб йти далі за Мрією, Ідеєю, Вірою. Бажання знати “що буде далі?” чи “а якщо я так зроблю, що буде?”. Цікавість людська (дитяча) унікальна тим, що має сильний когнітивний компонент: як тільки невідоме стає очевидним, цікавість зникає миттєво. І це теж пастка. Бо тривала цікавість може стати Вірою, а тоді – Любов’ю. Туди взагалі практично ніхто не доходить, тому це тільки для особливо допитливих, чи відданих. 

Приклади легкого дофаміну: тупі серіали, ігри, подорожі, смачна їжа, звичайні фільми, театри, шоу, прогулянки, спілкування з друзями. Стосовно останнього зазначу, що все залежить хто друзі. І це може бути дуже корисний і складний дофамін, особливо, якщо друзі теж шукачі довгого дофаміну. 

Проблеми починаються тоді, коли бажання довгого дофаміну стає залежністю і коли бажання Перемоги перекриває задоволення від самого процесу росту задля Перемоги.

Отже, важкий, або складний дофамін.

 

Зазначу, що головний ворог довгого/складного дофаміну – це роздратування та злість. Фігня, коди подолання труднощів збиває тебе з бажання отримати Перемогу, тоді ти – просто лузер і зрадник. Ну і що?.. багато таких і вони з цим живуть і їх же навіть хтось терпить біля себе.

Інша тєма, коли подолання труднощів приносить радість, а от спілкування з іншими гравцям, які мають інші переконання, як інший стиль гри, – дратують настільки, що досягнення спільної мети стає практично недосяжним. Що тоді робити?

Ключовий момент.

Усвідомлення.

Щоб отримати відчуття задоволення на різних етапах, потрібно усвідомлено долати труднощі і так само усвідомлено, здолавши їх, отримувати усвідомлене задоволення і ВДЯЧНІСТЬ.

І для того, щоб відчути оцю саму вдячність собі і всім, хто допоміг подолати всі труднощі і дійти до Перемоги, ми в якийсь момент маємо бути готовими прийняти факт, що хтось із нас уже готовий здатися. Відпустити тих, хто хоче піти – це Мудрість, якої вчаться одиниці. Тому саме ті, хто пройшов усі вище прописані складнощі, готові до того, що кожен розуміє, як Перемогу. І в той момент, коли ми дійсно вирішуємо для себе, що так, я іду на ще вищий рівень, навіть, якщо це стане останньою спробою, – ми ПЕРЕМАГАЄМО.

І так, це – довгий і складний дофамін. Ті, хто були на Майдані сьогодні 11 років тому, знають це. Почуття спустошеності і одночасної втоми від пережитого, потім стане тріумфом і сьозами вдячності всім, а особливо – Господу за Його особисту присутність і Його Світлу Мудрість у всьому, що сталося…

 

Ітак, далі коротко уже:

Викидаємо всі шкідливі короткі дофаміни. 

Замінюємо короткі корисними і ставимо собі за мету – справжні Перемоги, як то справжні стосунки, щире допитливе доброзичливе спілкування, справжню істинну Любов і тільки справжню Велику Перемогу.

І до дідька всіх зрадників!..

Обіймаю