– Любо мені дивитися на посріблену сивиною голову, котра думає про нас усіх…

Економічна модель Шептицького була унікальною для свого часу – такий своєрідний капіталізм з людським обличчям, або християнський соціалізм з визнаною повагою до приватної власності.

… Коли 35-річний Роман Марія Александр граф Шептицький з родини гербу Сас, більше відомий під своїм чернечим ім’ям Андрей, 1900 року став на чолі греко-католицької церкви, йому довелося скласти дві присяги – на вірність Папі Римському Леву XIII і цісареві Австро-Угорської імперії Францові Йосифові.

Проте, мало хто знає, що була і ще одна Присяга – неофіційна для мирського світу, зате найважливіша для Андрея Шептицького: Присяга перед Всевишнім українському народу, яку він виголосив ще до своєї інтронізації у посланні до вірян-українців: “Благословенну Україну, мою батьківську землю присягаю любити і не пускати її з рук, і на ній доробитися добробуту на взір інших народів. У цьому наміренні, мій Господи, допомогай мені щохвилі і повсякчас…”

Усі, хто залишили свої Спогади про Митрополита Шептицького, одностайні в одному: Андрей Шептицький не раз стверджував, що не лише особистий дохід має бути найважливішою Метою, а й загальний добробут громади.

… І Митрополит з підлеглими сформували неформальний Кабмін у межах УГКЦ, який вирішував нагальні господарські потреби галичан. А клірики УГКЦ, окрім теології, вивчали бухгалтерську справу та фінанси, аграрну, нафтову, деревообробну напрямки, ремесла, пекарництво, кулінарію та технології виготовлення найякісніших на всю тодішню імперію масла та шоколаду…

Міністром фінансів в уряді Шептицького було призначено Світлої Пам’яті отця Тита Войнаровського, якому Митрополит доручав управління як справами церкви, так і власними фінансами, більшість з яких афішовано інвестувалися у загальногромадські потреби – створення шкіл, лікарень, бібліотек, санаторіїв, музеїв. У кожній сфері, де був присутній інтерес УГКЦ чи особисто Шептицького, архіпастир мав своїх довірених осіб, у числі яких було чимало священнослужителів та адвокатів, від яких Митрополит регулярно вимагав постійних звітів…

І трьома обов’язковими вимогами Шептицького, які він висував своїм розпорядникам або/і партнерам по бізнесу щодо найманих працівників, – були:

– матеріальне стимулювання,

– нормальні умови праці,

– духовна і соціальна опіка.

Забезпечити все вищеописане на своїй рідній землі, але в чужих державах — спочатку в Австро-Угорщині, а опісля в Польщі – було, ой, як непросто.

І це, прошу зауважити, що в Митрополита не було ані власного РНБО, ГУР МО, не було благословенних Богом і Пречистої Дівою Марією ССО України, не кажучи вже про могутні і підтримувані всім демократичним світом ЗСУ. В Митрополита Андрея був Наш Господь Всемогутній, його непохитна Віра і люди, яких послав йому Всевишній.

І, можна лише уявити собі як було Митрополитові Андрею в період совєцької окупації та другої світової війни втримувати і свою паству у вірі та відданості, і себе самого зі своєю Вірою та його почуттям глибинної відповідальністі.

Проте історія не відвела іншого часу нашому Митрополиту Шептицькому. Як і нашому благословенному Богом народу не відвела тоді іншого часу і іншого Пастиря.

І саме про збереження власної Душі на завершення в контексті цієї розповіді.

Жодного разу – ні в часи жахливих особистих випробувань, ані в моменти власних фізичних зламів, чи персональних духовних іспитів, ні в найтемніші часи страждань власних та ввірених йому людей – близьких, а чи людей інших національностей – не опускався Митрополит Шептицький ні до принизливих маніпуляцій, ні до панічних звинувачень інакодумства, а чи до винесення критичних зауважень на загал через волевиявлення в лавах власного оточення. Митрополит Андрій Шептицький лиш закликав усіх ревно молитися і власним прикладом демонстрував високу стійкість і в молитві, і в просто таки вражаючій стійкості духу і характеру. Працюючи, іноді, по 18-20 годин на добу, Андрей Шептицький багато часу віддавав спілкуванню з Богом в Молитвах, оберігаючи не лише свою безсмертну душу в чистоті, а й зберігаючи душі усіх навколо, іноді навіть душі ворогів та зрадників.