Свято Маковеїв про незламність, думаю. Про стійкість і вміння встояти всупереч та наперекір.

– О, починається… Та в нас усі свята про це…

– Та як сказати… Недаремно наші пращури особливо любили цей день і навіть, за давніми переказами, освячували зброю в церкві. Бо кожен, хто ніс освячувати зброю в той день, – мав же розуміння навіщо він це робить. І чим освячена зброя мала б бути кращою?.. сильнішою?.. дієвішою?.. від тої, яка ще цього обряду не пройшла. Або пройшла рік, чи кілька тому…

І освячуючи зброю, наші славні і дуже грізні, а ще зовсім непрості для розуміння і своїх, і ворогів пращури явно спокійно обирали для себе йти далі. І не просто йти. А йти до перемог. Перемог над власними слабкостями і перемог для своєї Вітчизни улюбленої. А те, що всі наші попередні покоління Воїнів українських любили нашу Неньку , – думаю, ми сумнівів не маємо. Продовжувати шлях Лицарів Бога і Січі Запорозької, було не просто Вибором. Це було і життєвою позицією, і, як би дивно для нас усіх це не звучало, – великою Честю, яку кожен з усіх, про кого йдеться, – усвідомлював. І гідно оберігав свою Честь, шануючи і свій власний вибір, і вибір усіх Побратимів. І це не про Славу, хоча Слава про козаків гриміла по цілій Європі і ще трохи далі світом.

Нічого не нагадує?.. Так отож)

Варто знати історію хоча б для того, щоб інколи підофігіти від того, наскільки все в цьому світі не нове зовсім.

Хоча так, і тоді також були і такі серед нас, які обирали інше. Проте про них не сьогодні.

– Що їх мотивувало?.. Як вони могли воювати десятиліттями і не ламатися?.. Жити де-юре в целебаті і відмові від усього того, що ми називаємо “життєвими радощами” і спокійно зносити втрати братів і отаманів, лихі часи і поразки, які теж тоді називали “зрадами”, – і продовжувати жити в сідлі, не ламаючи Присяги?..

– Подивіться на нас… Більшість з тут присутніх, тут з 2014. Що мотивує нас?.. Що змушує продовжувати цей шлях, або, зрештою, змушує повернутися в стрій знову?..

– Повномасштабна війна і втрата територій…

– Помста за загиблих і полонених побратимів…

– А мені просто подобається моя робота. І я тут – до Перемоги.

– Як і всі ми, так виглядає… До Перемоги…

На цьому можна би було ставити крапку:)

Проте візьму на себе сміливість трохи розширити саме мотиваційну складову сьогоднішньої зустрічі і питання про день, який визначається Днем стійкості у вірі і переконаннях.

Що робить нас стійкішими і високо мотивованими?..

Знову і знову повертатимемося до цього ключового моменту усіх наших зустрічей, спілкування.

В якому стані ми незламні і переможні?.. Що додає драйву і перетворює нас на Безсмертних і переможців?.. що робило непереможними Сірка і Сагайдачного?.. і що дозволяло… дозволяє сміятися в очі жорстоким ворогам і страху смерті?.. під, здавалося, найжахливішими обстрілами і в часі місій, які видаються “нездійсненними”?.. що дає мудру думку в самому пеклі і в дідька на рогах, щоб знову і знову вигравати, здавалося там, де навіть найхоробріші передумають, відступаючи?..

….?..

– Ти скажеш, чи знову залишиш нас з домашнім завданням і “5 рівнем санкцій для своїх?”

– Наскільки для вас…для нас усіх є важливою відповідь на це запитання?..

– Та, курва!.. Ми ж не просто так сюди залітаємо “на каву”)) А ти не просто так завжди в точку і з інтригою)

– О, супер!.. це ж і є відповіддю на ваше ж запитання)))

– в сенсі?..

– що змушує вас долати сотні кілометрів?.. і мчати в найвіддаленішу точку по gps-у?..

Оце і відповідь…