fbpx

Про Шанси

– Чи можна втратити шанс?.. шанс для себе, або Шанс для країни…
– Це в сенсі, що тобі відкрили вікно можливості, а ти пішов звично через двері?
– Ну, типу, да… Пішов, а вікно закрилося…
– Ти це про сьогодення?.. думаєш, ми профукали свій шанс?
– А ти думаєш, ні?..
– Думаю, що, якщо було відкрито одне вікно, можливо, буде ще відкрите вікно. І не одне. 
Мені здається, тут, в цьому Вимірі-школі завжди є Шанси-можливості. Завжди є запасні виходи-входи, а ще є така цікава тема, як Люди-Шанси, люди-Хранителі і люди-Можливості. 
Що би вам не асоціювалося з цими словами, це, мабуть, не те кіношно-заїжджене значення. 
– Поясни тоді…
– Ок. Часто можна почути що ми, як народ, як країна, – ідемо, або звертаємо не туди. 
А мені, натомість, дуже часто доводилося у ваших безцінних Спогадах чути фразу: “… і тоді ми повернули не туди…”
– О да, ми часто повертали не туди, особливо у 14-му, нє, пацани?..
– Але ж це і є навчання, пацани!.. якраз всі ваші історії – і видані в коміксах уже, і ще в Спогадах, – якраз суцільна тема про те, що, якщо ми повертаємо не туди, умовно кажучи вашими словами, ми якраз і отримуємо бомбезні Шанси, які завершуються приголомшливими для усіх навколо (окрім нас самих!) Перемогами на зразок перемоги у першому штурмі ДАПу, чи фантастичними результатами відвідин Купера на ворожий опорнік, після якого ця історія обросла уже легендами і її досі розповідають усі без винятку бойові підрозділи під каву в розмовах на тему: “Як наші розвідники до орків ходили…”
– Або історією 29 липня, яку ми всі знаємо, як “чорний день спецназу”…
– Звісно. Але очевидці цієї історії, які залишилися живими, настоювали на тому, аби видати цей епізод, як методичку про те, як ланцюжок нібито випадкових збігів призводить до ефекту “сніжної лавини”, яка, в результаті, стає фатальною. І це – не про “чорного лебедя”, до речі.
Ми уже сто разів розбирали історію групи 19 і всі причинно-наслідкові зв’язки.
А сьогодні давайте спробуємо глянути на цей ефект “повороту не туди” з вищого рівня і спокійно.
 
Якщо ми підемо не туди, умовно кажучи, нам точно будуть послані Люди-Шанси, які в певний момент відкриють нам не лише одне вікно можливостей, а ще й дадуть на дорожку парочку ключів, які потім відчинять не одні двері для виходу на потрібний для нас Шлях.
Якщо в нас щось не виходить, нам будуть послані люди-Хранителі, які зупинять для нас поїзд, що несеться під укіс. Ці Хранителі знімуть нас з поїзда безнадії, знайдуть пару фраз розради, піднімуть настрій і збережуть наше здоров’я та душевний стан, даруючи момент перепочинку, щастя спокою і перезавантаження… І, можливо, після таких коротких моментів “зупинки планети” нам ще й буде даровано Силу для наступного кроку, наступного вирішального стрибка у невідомість, і ми таки здолаємо те, що не вдавалося зробити до цього…
– А країна?.. Країна ж теж може мати новий шанс?.. після втраченого?
– Я не вважаю, що ми втратили шанс(и). Ми, можливо, потребуємо більше того, що люди вважають часом, для можливості вирости новому поколінню еліти. Реальної еліти – органічних носіїв тих Цінностей, які формують здорове державотворення і за які уже пішли сотні тисячі Небесного Легіону усіх поколінь Захисників України.
І кожна втрата сьогодні дарує нам певний рівень Свободи надалі. Так!.. Завжди. Це – елементарна фізика збереження енергії.
Просто ми ще не навчилися усвідомлювати втрату, як дар, як Шанс і як вільний Вибір того, хто для себе вибрав піти.
А поки ми, як народ, як Військо, лише вчимося пишатися і ставати сильнішими, впевненішими за кожною втратою, яка є, насправді, – добровільною і вільною.
Саме тоді, коли життя обнулює все, ламаючи попередні плани і програми, пора спокійно, не озираючись і не заламуючи руки, – йти вперед. Легко і вільно. Без страху і жалів.
Переписувати стратегії, залишаючи відмерлі “мінськи”, “норманди” і договори з партнерами, які уже давно не партнери, а хижаки, що пильнували і пильнують виключно власні інтереси. І так було і буде завжди. І щораз жорсткіше. Пора уже генерувати нові ідеї і сенси, формуючи нові коаліції, творити нові алгоритми Перемоги і вчитися розпізнавати “чужих” під личиною “в доску своїх”. Вчитися без емоцій берегти себе, своїх і інтереси своєї країни, чітко і жорстко, без шуму і піару обрубуючи липкі шупальця всіх “присосок” на усіх рівнях.
– Коли таке стане можливим?..
– Коли ми станемо Монолітом. Корпорацією. Національно свідомою Командою Команд, де Цінності і інтереси України – понад усе. Де “свій до свого по своє”, де “брат на брата не здійме руку”, де “молитва і меч – Шлях Воїна”, де “Україна – Свята мати героїв”, де “чужих дітей немає”, де “поки я дихаю, доти я безсмертний”…
Без глупих скиглень, вияснення стосунків, без “чорних рад”, “кочубеївщини”, помст, чварів і нарікань. І без заздрощів та ненависті. Як думаєте, коли таке серед нас стане можливим?..
– Уже. Ми готові. 
– Тоді ми готові. Значить в нас попереду – квантовий Стрибок!..
– Ніфігасі, а це ще що таке?..