fbpx

Про Шанси

– Чи можна втратити Шанс?.. Шанс для себе, для свого щастя, або Шанс майбутнього для країни…
– Це ти в сенсі, що тобі відкрили вікно можливості, а ти пішов звично через двері?
– Ну, типу, да… Пішов, а вікно закрилося…
– Ти це про сьогодення?.. думаєш, ми профукаємо і цей свій шанс?
– А ти думаєш, ні?..
– Думаю, що, якщо було відкрито одне вікно, можливо, буде ще відкрите вікно. І не одне.
Мені здається, тут, в цьому Вимірі-школі завжди є Шанси-можливості. Завжди є запасні виходи-входи, а ще є така цікава тема, як Люди-Шанси, люди-Хранителі і люди-Можливості.
Що би вам не асоціювалося з цими словами, це не ті кіношно-заїжджене значення.
– Поясни тоді…
– Ок. Колись ми дуже часто чули що ми, як народ, як країна, – пішли, або звернули не туди.
А ще мені, натомість, дуже часто доводилося у ваших безцінних Спогадах чути фразу: “… і тоді ми повернули не туди…”
– О да, ми часто повертали не туди, особливо у 14-му, нє, пацани?..
– Але ж це і є навчання, мої найдорожчі!.. якраз всі ваші історії – і видані в коміксах уже, і ті, які ще в Спогадах, але мають бути видані – якраз суцільна тема про те, що, якщо ми повертаємо не туди, умовно кажучи вашими словами, – ми якраз тоді і отримуємо нові бомбезні Шанси, які завершуються приголомшливими Перемогами на зразок перемоги у першому штурмі ДАПу, чи фантастичними результатами відвідин Купера на ворожий опорнік, після якого ця історія обросла уже легендами і її досі розповідають усі без винятку бойові підрозділи під каву в розмовах на тему: “Як наші розвідники до орків ходили…”
– Або історією 29 липня, яку ми всі знаємо, як “чорний день спецназу”…
– Звісно. Але очевидці цієї історії, які залишилися живими, настоювали на тому, аби видати цей епізод, як методичку про те, як ланцюжок нібито випадкових збігів призводить до ефекту “сніжної лавини”, яка, в результаті, стає фатальною. І це – не про “чорного лебедя”, до речі.
Ми уже сто разів розбирали історію групи 19 і всі причинно-наслідкові зв’язки.
А сьогодні давайте спробуємо глянути на цей ефект “повороту не туди” з вищого рівня і спокійно.
Якщо ми підемо не туди, умовно кажучи, ми опинимося в абсолютно новій для себе ситуації. І так, ми зламаємо плани іншим, ми можемо навіть зламати картинку бачення інших.
– Як це сталося 24 лютого і в подальші 5 днів, які нам давали, як ті дні, за які кцпи мають нас “демілітаризувати і денацифікувати”…
– Так, найяскравіший приклад. Ми ж і до того, як багато хто з нашого оточення, та і серед нас тут присутніх – не тикатиму пальцем – вважали, що ми в 19 році звернули не туди.
– І ми опинилися на абсолютно новій для нас дорозі. І все видавалося до болю фатальним.
Історія і серйозні експерти ще дадуть оцінку і напишуть море слів аналізів і висновків. Можливо, навіть і не лише історики, а й прокурори з суддями напишуть… вироки…
Проте, сьогодні ми про інше..
Нам на цій – незрозумілій, як нам здалося тоді – дорозі після “повороту не туди” раптом стало зрозуміло, що наша країна – це найбільша цінність і найдорожчий скарб, який ми усі готові захищати. І що всі ми, які є одне у одного, – також така цінність, втрату якої пережити так само складно, як дихати під водою.
І ми різко обрали справжні цінності.
І нас – тих, які обрали (і обирали впродовж перших днів-тижнів) найцінніше для себе – виявилось вражаюче чимало.
І тоді сталося якраз те, що трапляється, коли опиняєшся в новій Ініціації.
Нам посилають Людей-Шанси, які в певний момент відкриють нам не лише одне вікно можливостей, а ще й дадуть на дорожку парочку ключів, які потім відчинять не одні двері для виходу на потрібний для нас Шлях.
Якщо в нас щось не виходить, чи ми губимо світло всередині, чи Віру в себе, – нам посилають людей-Хранителів, які зупинять для нас поїзд, що несеться під укіс. Ці Хранителі знімуть нас з поїзда безнадії, подарують з Любов’ю слова розради, обов’язково зроблять для нас настрій, збережуть наше здоров’я та душевний стан, даруючи момент перепочинку, щастя спокою і перезавантаження… І, можливо, після таких коротких моментів “зупинки планети” нам ще й буде даровано Силу для наступного кроку, наступного вирішального стрибка у невідомість, і ми таки здолаємо те, що не вдавалося зробити до цього…
– А стосунки?.. А країна?.. у цьому також можна отримати новий шанс?.. після втраченого, або ж, як це сказати, залишеного через втрату сенсу?
– Я вірю у те, що все, що відбувається, – має відбуватися. Господь Наш Всемогутній все робить вчасно і правильно. Цьому підтвердженням є усі наші етапи Революцій, новий етап визвольної війни України з 2014 і усі – вражаючі своєю закономірністю – події до сьогодні.
Ми, можливо, потребуємо більше того, що люди вважають часом, для можливості вирости. Вирости для нових стосунків. І вирости над собою для нової країни.
Ми потребуємо часу для того, аби виросло – я маю на увазі ріст духовний, емоційний і інтелектуальний – нове поколіннч еліти. Нашої національно-свідомої еліти. Реальної української еліти – органічних носіїв тих Цінностей, які формують здорове державотворення і за які уже пішли сотні тисячі Небесного Легіону усіх поколінь Захисників України.
І кожна втрата сьогодні – це безцінний Дар нам для здобуття нашої Свободи і суб’єктності надалі.
Так!.. Завжди так. Це – елементарна фізика збереження енергії.
Ніщо нікуди не зникає безслідно, як і не береться нізвідки.
Куди вкладаємо свою енергію, свою увагу, свої ресурси, свою любов і емоції – те і рости буде.
Просто ми ще не навчилися усвідомлювати втрату, як дар, як Шанс і як вільний Вибір того, хто для себе вибрав піти саме таким шляхом.
А поки ми, як народ, як Військо, приголомшливими темпами вчимося пишатися і любити, ставати сильними і найдорослішими в цьому Вимірі, бути впевненими в собі і в своїх, і ще – цінувати те, що нам даровано. А нам подаровано надорожче.
– Ми всі.
– Так!.. так…
І за кожною нашою втратою, яка залишається і усвідомленою, і болючою, – залишається тільки наш вільний Вибір.
Впасти від болю в зневіру і почуття вини, чи йти далі. Боротися і воювати далі. До Перемоги. До перемог власних і до нашої Великої Перемоги України.
Саме тоді, коли життя обнулює все, ламаючи попередні плани і програми, безжалісно змітаючи усе і усіх неактуальних і зайвих, – приходить момент впевнено, не озираючись і не заламуючи руки, – йти вперед. Легко і вільно. Без страху і жалів. З тими, хто так само готовий іти вперед і вверх.
Приходить момент переписувати стратегії, генерувати нові ідеї і сенси, формуючи нові коаліції, творити нові алгоритми Перемоги і вчитися розпізнавати “чужих” під личиною “в доску своїх”. Вчитися без емоцій берегти себе, своїх і інтереси власні і інтереси своєї країни, берегти чітко і без жалів за старим, без шуму і піару обрубуючи липкі шупальця всіх “присосок” і маніпуляторів на усіх рівнях.
– Коли таке стане можливим?..
– Коли ми станемо Монолітом. Корпорацією. Національно свідомою Командою Команд, де Цінності і інтереси України – понад усе. Де “свій до свого по своє”, де “брат на брата не здійме руку”, де “молитва і меч – Шлях Воїна”, де “Україна – Свята мати героїв”, де “чужих дітей немає”, де “поки я дихаю, доти я безсмертний”…
Без нікчемних глупих скиглень, вияснення стосунків, без “чорних рад”, “кочубеївщини”, помст, чварів і нарікань. І без заздрощів та ненависті. Як думаєте, коли таке серед нас стане можливим?..
– Уже. Ми готові.
– Тоді ми готові. Значить в нас попереду – квантовий Стрибок!..
– Ніфігасі, а це ще що таке?..