Маємо сьогодні нагоду та обов’язок пригадати собі визначного та історично знакового діяча та достойника нашого в День його уродин з вдячністю та згадками Справ правильних та славетних.

Тим паче, що згадують в цей день ім’я його, як ім’я того, кого занесено до лику Святих за заслуги найвищі перед Державою нашою і цілим християнським світом не лише в ПЦУ, а й в обителі Господа Нашого на землі – у державі католицького світу – Ватикані.

Гідний та славетний на цілий європейський континент Гетьман України-Русі Петро Конашевич Сагайдачний, який власноруч та з власної кишені відродив Православну Церкву України, а ще став хрещеним Батьком Києво-Могилянської академії.

Один з небагатьох українських полководців, який увійшов в історію, як Той, хто захопив столицю мордору ординського і ім’ям якого лякали тоді попи та мамки мокшанське підростаюче плем’я.

Політик та неабиякий дипломат, перемовник та стратег, якого боялися в Османській імперії на суші, а особливо, на морі і пам’ять про якого було записано Папою Павлом V

(Paulus PP. V) відзначати щорічно (і довіку!), як вдячність за спасіння Європи від османської навали.

– Не буду а ні їсти, а ні пити, поки того Сагайдачного мені не приведете, – кричав якось, розбризкуючи слиною у своєму шатрі, турецький Султан Осман ІІ. А потім утікав від козаків Сагайдачного так, що загубив капці.

Секрет перемог Сагайдачного полягає у його організаторському вмінні та досконалому ораторському мистецтві. Він не просто навів лад у найкрутішому славетному війську відчайдухів та головорізів, які “ані дідька, ані Батька не боїмося”…

Здобувши булаву, він поділив Військо запорожців на сотні та полки, відновив тактичні навчання козацтва, запровадив найсуворішу дисципліну, яку втримував власним прикладом та жорстко карав за непослух. Повністю, до речі, заборонив у війську лайку та оковиту. І тоді якраз кримінальні елементи та відверті убивці змушені були покинути лави козаків, оскільки гетьман був крутим на норов, важким на руку і швидким на справедливість. І оточення собі підбирав таке ж, зі своїх побратимів по навчанню в Острозі та дитинству в Кульчичах…

А ще, як Командувач, на повну взявся за вишкіл своїх підлеглих. Взявся так, як він все робив, – серйозно і пасіонарно, віддаючись справі та підлеглим повністю та вникаючи у все особисто.

… Європейські війська на той час мали популярною пасивну тактику ведення бойових дій. Петро Конашевич же запровадив активні дії: малі групи, раптові виходи, швидкі маневри, флангові атаки. А ще – новинку того часу – те, що в нас називають тепер “масоване подавлення вогнем противника” – масовані рушничні обстріли переважаючих сил суперника із застосуванням всіх наявних ресурсів.

А ще Петро Конанович увів моду на читання у Війську Запорозькому, даруючи на всі Свята своїм підлеглим та тим, хто відзначався в бойових виходах, – найкоштовніші дарунки того часу – книги та зброю. Його щедрість вражала не лише недругів, а й ворогів та противників, про що свідчать записи і в польських хроніках, і в записах Османів.

Маючи прекрасну освіту та усвідомлення, що потрібно для утвердження української державності та здобуття незалежності, ведучи перемовини з усіма впливовими сусідами близькими та далекими, Сагайдачний послідовно втілював свою мрію про велику та незалежну – абсолютно боєздатну на всіх рівнях Україну. Творив послідовно та вперто, не випускаючи з рук ні зброї, ні булави, – нову українську еліту: еліту військову, освічену, духовну та багату.

Він багато встиг – наш Вічної пам’яті Гетьман Сагайдачний. Проте встиг не все, що собі планував.

Можу лише побажати нам усім разом встигнути, бодай стільки, скільки він один досягнув. І так, звісно, дійти до тої самої столиці, де ім’я його досі, з жахом згадуючи, проклинають…

Петро Конашевич-Сагайдачний (09.07.1582 – 20-21.04.1622) – український Гетьман, Отаман Запорізької Січі, полководець, дипломат, меценат, політичний діяч, організатор та очільник історичних козацьких походів супроти Османської імперії, Кримського ханства, Московії.

Канонізований (спочатку УАПЦ, а після припинення ії існування, – УПЦ), як “святий у лику благовірний гетьман”. Визнаний рятівником християнського світу у Католицькій церкві.