Про Незалежність
– А давай ще пару слів про Незалежність!..
– Що саме?..
– Ну, як ми рухаємося… За 30 років ми пройшли якийсь шлях, чи топчемося на місці?..
– Ти гониш, яке “на місці”?! Три Революції і війна уже 8 рік!..
– Сам ти гониш, тому і війна, що, може, ми не туди йдем???
– Можливо, варто про відновлення Незалежності, щоб вас примирити.
Позаяк, ми йдемо туди, куди повинні. І як три Революції, так і наш сучасний виток війни з Московією, як з екзистенційним нашим ворогом, – є наслідком того, що ми 30 років тому якраз повернули в правильному напрямку. В напрямку власного розвитку для себе і для держави…
І якщо про 30 років…
… Ми ж в більшості своїй тут усі – +- ровесники цієї дати. І саме це якраз дуже і дуже цікаво. Бо саме наше покоління круто повернуло історію в часі зими, яка нас змінила, а потім взяло до рук зброю і тримає її досі задля того, щоб в Києві і інших містах могли гучно топати паради під мирним необстрілюваним небом України-Русі.
А тридцять – це такий хороший відрізок, який варто відзначати, святкувати і усвідомлювати. А ще – відчувати себе абсолютно дорослим, і підводити якісь проміжні підсумки.
Тому:
І першим пунктом я би прописала довіру. Адже це наша пологова травма, яку ще досі відчуває частина українців, як стан образи за “зраду” та “удар в спину” до “старшого брата”.
Це нормальний стан. І подекуди й декому потрібно значно більший період того, що тут називають часом, аби усвідомити, що довіра – занадто цінний ресурс, аби довіряти кому попадя. Довіра – штука настільки тендітна, наскільки вартісна, що варта лише себе і Творця. Довіряти собі – це довіряти своїм також, що ви так всі всполошилися відразу?.. я про Команду Команд!))
І як Команда, чи учасник цієї Команди, наразі, про довіру всередині можу підсумовувати, що Довіра всередині уже – це наш найцінніший здобуток…
Так, далі.
Так, по-друге, ми (потроху) позбавляємося комплексів “всепропальщини” та “всюди вороги”. І це також процес дорослішання, коли стає до-смішного зрозумілим одна із найвеличніших істин цього Виміру:
Світ людей ніколи не був і не буде стабільним, оскільки всі тут зацікавлені в собі (в своїй сім’ї, корпорації, армії, країні).
І це також правильно, оскільки власний ресурс – завжди на власне благо.
Стосовно “ворогів”, – це ще окрема велика тема, якось іншим разом про них, і ще тих, хто може в скорому часі захотіти увійти в цю категорію…
По-третє, ми уже гарно усвідомили для себе цінність держави, як власного дому.
І, відповідно, виробили/продовжуємо виробляти в собі якості державників: любов – так! – це перша ознака державника, воля, як вияв рішучого наміру, а ще – відповідальність, ініціативність і творчість – креативність, по-сучасному. І так, незламність. Суто українська – наша – ознака. Незламність та воля до Перемоги.
– Ну і на останок. Яке там?
– Четверте!
По-четверте, ми усі уже (!) усвідомили, як любимо вчитися. Вчитися постійно і за будь-яких умов. І точно знаємо, що нам потрібні навчені, компетентні на кожному напрямку державобудівництва особистості. Ми позбулися комплексів неповноцінності, меншовартості і уже спокійно дивимося на “ровесників” і на “старшокласників” із виразом обличчя:
“Вмію і навчуся, якщо потрібно буде”.
Ми вже вчимося не ховати сльози гордості за своїх, за себе і вміємо без істерик та бажання вбити визнавати свої помилки, оскільки розуміємо, що на помилках вчаться найшвидше. Бажано, звісно, аби ті помилки ми не оплачували власними життями та кров’ю найближчих Побратимів; ось саме тому ми любимо вчитися уже в такому, як зараз, – форматі.
Що ще залишилося.
Залишилося набратися впевненості і ваги, як ресурсу. Знань та емпатії. Емоційного інтелекту та почуття легкості. А легкість приходить з втратою страху втратити. А втрати під час руху вперед і вверх – неуникні.
Так проходить процес росту, розвитку і еволюції.
Навчимося.
– Обіцяєш?…
– Разом з вами – обіцяю…