– Обіцяла про Інтуїцію!.. 

– О, та, давай про чуйку, яка нас спасає!..

Про Інтуїцію, як основну рису геніальності…

– ))))))))

Інтуїція – це не опція “знати правильну відповідь”. Це, швидше, засноване на досвіді вміння відчувати/знати/дочекатися(!), яка інформація (людина, необхідна послідовність обставин) дасть можливість досягти мети. 

І це зовсім не означає просто сидіти на одному місці і покладатися лише на інтуїцію.

Навпаки, це постійний рух вперед і вверх. Постійні кроки до відточування власної інтуїції через досвіди, яких ми ще не мали раніше.

Оскільки присутність постійно задіюваної для роботи інтуїції допомогає нам в активному пошуку критично необхідної інформації, людей, створювання обставин, організації середовища чи ще чогось (чого саме – інтуїція теж може до цього підштовхнути) для досягнення поставленої задачі.

Інтуїція, як мені бачиться, закладена нам Творцем, як здатність зчитування індивідуального/колективного наміру. Ба більше, можливо це основний талант – божественне вміння – спілкування з людьми. З тими, з якими спілкуватися дуже складно, деколи просто неприємно, проте по роботі необхідно…

– Це про що?.. Про добуття інфи від “язиків”, чи про довбогр..в-начальників?!

– Скажімо так, це про нашу успішність в будь-яких перемовинах, про наші вміння бути почутими і переконливими в любих кабінетах і на всіх просторах…

– Ооо, твої слова та Богу в вуха!!! Щоб нас, нарешті, хоч наші командири почули!..

– Почули. Уже.

… І якщо продовжувати цікаву вельми для нас усіх тему, то інтуїція є одним з найнеобхідніших умінь для роботи в командах, особливо на сучасному етапі, коли світ уже по факту – абсолютно прозорий, а робота ваша пов’язана не лише з нелюдськими фізичними навантаженнями, а ще й з постійною адаптацією до нових викликів, про які ні ви, ні ті, хто вас до цього вчив, навіть гадки не мали…

Саме тут і починається найцікавіше. 

Невідомість, незнані досі виклики і нерозуміння де ж тепер свої і що тут, взагалі, відбувається…

Тут якраз впору згадувати про інтелектуальне смирення, але про це було вище, або ще буде… 

А інтуїтивний підхід, як продовження стану інтелектуального смирення, можна ще назвати дизайном розуму без ніяких інструкцій. 

Та бо всі правила, закони і навіть Конституційні норми в статтях наших прав та свобод наразі демонтують і пробують зносити в кращих традиціях тоталітарних режимів. І це насправді шокує, оскільки роблять це руками тих, хто мав би Конституційні цінності, за які пачками вмирали попередні покоління і не лише наших пращурів, – захищати. 

Тому поки варто зайти в стан спокою і спостереження, і просто досліджувати розміри поля для маневрів.

А чим спокійніший стан, в якому ми спостерігаємо, тим активніше працює наша інтуїція.

Бо, як ми уже вивчили і переконалися, найкращі рішення ми приймаємо в стані абсолютного спокою та непохитної любові до Неньки та одне одного.

І це якраз про те, що звичайні люди нарекли безвихіддю, а в спеціальних середовищах прийнято називати “роздоріжжям прийняття рішень”.  

Ми ж уже не раз розбирали тут ситуації з недавньої нашої історії тактичних перемог і поразок, як і чому ми робимо такі, а не інші вибори.

… Історичний поворот на даху старого терміналу, коли рішення ЗА УСІХ (але чітко для себе!) приймає найнижча ланка спецназу і робить вирішальний постріл. ТРИ постріли, якщо точніше.

І не менш знаменна історія, де сукупність факторів, як то: погане самопочуття, брак часу для підготовки та прийняття рішення, а ще – що найважливіше – неможливість побути наодинці і в спокої з собою, аби почути свій голос інтуїції – стає причиною загибелі найкращих з-поміж нас…

То от скажу крамольну, можливо на сьогодні, думку. 

Переможці – це ті, які завжди вибирають себе.

Так. 

СЕБЕ. 

Свої цінності і своє бачення реальності. Свій голос інтуїції і свій власний досвід, який оплачений власними ранами, зламами, власними вершинами, поразками та усвідомлено вибраним напрямком руху. І це не завжди ті, яких нагородять орденами чи медалями.

Але це завжди ті, які готові приймати рішення. Історичні рішення. І не лише за себе. За себе найперше, свою команду і – дякую, Господи за вас усіх – за свою країну.

І це завжди ті, які не бояться піти всупереч системі. Системі, як встановленим застарілим догмам, які насправді уже давно неактуальні і дуже далекі від світлих істин. Це не протест проти мудрості попередніх поколінь, оскільки моя професія якраз і пов’язана з вивченням досвіду усіх попередників.

Але мова іде про супротив задля еволюції.

Про те, як одиниці, опираючись тиску старої і бездушної системи, начальства і більшості здійснюють страшенні зусилля, аби просто залишити за собою право вибору.

І це якраз про те, як не “лягти” під шаленим тиском обставин. 

А стати на прю насамперед із собою. 

Постати над собою, своїми страхами і цілим світом абсурду невігласів, ЯКІ БОЯТЬСЯ.

Страх смерті, або страх видуманої загрози – чим не геніальні ІПСО?..

– І що каже твоя інтуїція в цьому випадку?..

– Що ми переможемо. Як це було зимою, яка нас змінила, і весною та влітку того року, коли ціна за нашу свободу та можливість сьогодні спокійно пити каву у Львові вартувала сотень життів українців за день…

… Я завжди прошу вас бути вдячними. За все. А особливо за важкі моменти. За моменти, які ми, як люди, вважаємо важкими. Саме ці моменти уже показали і ще не раз покажуть нам наскільки ми сильні…