Як знаково, все-таки, розгортаються події в датах та сенсах…

… 5 квітня 1710 після відходу Світлої пам’яті Великого Гетьмана України-Русі Івана Мазепи на козацькій раді поблизу турецької фортеці Бендери у Молдавії генерального писаря Пилипа Орлика обирали гетьманом Війська Запорозького “по обидві сторони” Дніпра…

І саме тоді було укладено Вічний у своєму сенсі для нашого народу та благословенної Неньки Документ, який увійшов до скарбниці вітчизняних та світових політико-правових основ під назвою Першої Конституції України, або “Пакти і Конституція Прав і Вольностей Війська Запорозького”.

Конституція Пилипа Орлика, Бендерська конституція, Козацька конституція, Конституція України 1710 року – все це про неї, про нашу Першу Конституцію Прав та Свобод громадянських.

Звичайно, з одного боку цей акт можна оцінювати лише як договір між гетьманом та старшиною, на зразок угод, що укладалися між королем та шляхтою сусідньої Речі Посполитої. Проте, стратегічно, то був перший чітко прописаний двома мовами узагальнюючий політико-правовий акт, який утверджував основні нормативні положення, за якими мало існувати українське суспільство в межах тогочасної Української Держави – Війська Запорозького.

… А тоді – глибоко за північ уже бурхливо обговорюване та кілька разів переголосовуване, оскільки цим документом Орлик взяв на себе зобов’язання обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію і зберегти особливий статус запорожців (за спогадами історично відомого Івана Іскри – полковника Полтавського куреня) прийняття Конституції Війська Запорозького завершилося присягою Пилипа Орлика на вірне служіння “Господу Богу Всемогутньому, всьому Товариству Запорозькому, народові нашому… і Шведській короні, яка має охороняти права наші та вольності, як належить правителю Козацької Держави…”

Пилип Орлик – багаторічний писар та довірений агент-переговірник і тлумач гетьмана Мазепи, а ще – спадкоємець великої частини власного архіву Мазепи, за свідченнями того ж таки полтавського полковника Іскри: “Сей… чоловік, а чи, радше, знавець усіх таїн… більше усіх знає всі… змови Мазепи – такий наш знатний писар Орлик… То ж через його руки та взір… проходить вся гетьманська переписка та таємні перемовини…”

Тоді, з огляду на порушення московськими царями своїх сюзеренних зобов’язань, цим актом законодавчо закріплювалася незалежність козацької України від Московії, що, згідно із тогочасними політико-культурними уявленнями, забезпечувалася й гарантувалася монархом Шведського королівства. 10 травня 1710 року Карл ХІІ Густав надав такий гарантійний документ українському гетьману (за раніше даним словом честі самому Мазепі), яким не лише підтверджував права і повноваження гетьмана та провідного стану державиУкраїнських козаків, але й гарантував незалежність України-Русі та непорушність її кордонів.

У вступній частині цього історичного документу вказувалося на причини, які спонукали до піддання Українського гетьманства на чолі з Гетьманом Мазепою, а потім і його наступником Гетьманом Орликом під монаршу владу Карла ХІІ Густава: «напослідок, коли вже оце тепер, за гетьмана, славної пам’яті нашого ясновельможного Іоанна Мазепи, згадана Московська держава, бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом за добро, замість удячності й уваги за такі численні вірні служби і за гоніння на них до останнього знищення, кошти і утрати, за незчисленні відваги і воєнну криваву працю хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо свого свавілля, вільні міста забрати в свою область, права і вольності поламати, Запорозьке Низове військо викоренити і ймення його навіки знищити в пам’яті та документах і Літописах, чого явні були і під сей час знаки, докази й печатки…”

Варто згадати, що, крім Орлика у складенні цього документа брали участь кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко та заслужені козацькі старшини – Федір Мирович, Дмитро Горленко, Іван Лом(и)ковський, Андрій Войнаровський та Іван Максимович.

А на самому початку цього, без сумніву – найвирішальнішого для правового та державного устрою України документу – першої української Конституції було детально проаналізовано українсько-московські відносини, починаючи від 1654 року й закінчуючи 1708 роком.

Поза іншим, було там і наступне:

“…після загибелі славної, пам’яті гетьмана України Богдана Хмельницького, коли Московське свавілля численними брехливими винайденими способами підступів та обманів намагалися нашкодити і до решти зруйнувати військові права та вольності наші, які нами здобуті, а Московськими царями ж (були) потвердені, і на наш народ вільний козацький, якого московити ніколи не завойовували і не рабували, накласти невільниче ярмо, тоді, скільки Запорозьке військо в тому терпіло, стільки вимушене було кров’ю та відвагою боронити цілість своїх прав та вольностей і до такої оборони нас сам наш пан Господь-Бог настановляв…”