fbpx

Про Клінічну Смерть

– Що таке клінічна смерть? І чому одні повертаються з цього стану назад і живуть, а інші ні?..
– О, це прекрасна тема. Особливо, якщо врахувати, що в більшості своїй люди оминають тему смерті, як табуйовану.
– Страх?
– Так. Непереборний і абсолютно природній.
Але повернімося до теми клінічної смерті, або синдрому ПСП.
Насамперед, визначення. Отже, клінічна смерть вважається таким станом, при якому після зупинки дихання та серцевої діяльності, а отже і кровообігу, – неможливо зафіксувати зовнішні прояви життєдіяльності нашого тіла. Неможливо зафіксувати іноді протягом тривалого часу. Від 3-5 хв і до кількох діб, тижнів… навіть років!..
Тема клінічної смерті прекрасно і дуже розлого описана в літературі. Зараз на гадку приходять слова Гемінгвея: “… померти – це дуже просто. Я дивився на смерть і справді знаю. Якби я помер, то мені було б дуже легко. Це було б найлегше зі всього, що я коли-небудь робив…”
Це, насправді, абсолютно суб’єктивна думка, якщо врахувати, як пішов з цього Виміру цей, без перебільшення, геніальний письменник. Його “Сніги Кіліманджаро” рекомендую настійно і з любов’ю усім вам, як книгу, яка стане для вас справжнім подарунком своїй свідомості та емоційному інтелекту.
Але, йдемо далі.
Клінічна смерть для нас цікава саме тим, що це – поширене явище на війні, ось що важливо. Адже де війна – там і найекстремальніші досвіди. І з часів гарячих фаз протистояння на Майдані і нашої війни до сьогодні мені пощастило уже неодноразово почути відверті та щирі розповіді про те, як це – піти “в такий коридор, знаєш, як у фільмах показують”, – і “потім я повернувся…”
Такі досвіди є описані лікарями, як синдром ПСП – передсмертних переживань. Знову ж таки, кому цікаво – літератури вдосталь.
Але зараз, можливо, цікавіше зупинитися на другій частині заданого запитання.
– Чому хтось повертається з коридору, а хтось ні?
– Так!.. Чому?..
– Я хочу знати, тому й питаю!..
– Тут усі питання до Творця, звісно. І до тих, хто повернувся, до речі…
– І що вони кажуть?..
– Що їм залишають вибір. І нікого силоміць не змушують ні до чого і ні в яку сторону…
– ???
– Якщо врахувати тільки почуте та пережите на власному досвіді, то саме так. Описане в книжках та наукових статтях залишимо за межами нашої – такої цікавої – розмови.
Передсмертні переживання, або передсмертний досвід для кожного, хто повернувся, – стає точкою реального розлому. Без лукавства можу стверджувати, що люди, які повернулися зі стану коми та клінічної смерті, – разюче, просто кардинально міняються до невпізнання. Навіть зовні, не кажучи про стан душі і свідомості.
– Опиши сам стан!.. Як це по відчуттях?
– А може це просто галюни?.. через брак кисню в мозку?
– ПСП – не є фантастичними польотами уяви. Ті, хто їх пережив, часто описують один і той самий спогад: повне зникнення відчуття болю, яскраве світло в кінці тунелю, стан абсолютного спокою та гармонії, а ще – відчуття, як свідомість відокремлюється від тіла й починає підніматися над власним тілом або, взагалі, ще вище, вище… в такий момент дехто розповідав, що зустрічав своїх близьких, яких уже немає в цьому Вимірі, або Побратимів, які пішли раніше.
І всі, як один, проговорюють одні і ті ж фраз: “… І моє життя промайнуло переді мною за якісь секунди, “часу не стало”, “я взагалі не відчував ніякого дискомфорту”, “мені було абсолютно не страшно”, “почуття, ніби я вдома”…
ПСП можуть бути як позитивними, так і негативними, до речі. До прикладу, чула історію про те, що: “а далі мені стало холодно і страшно. Ніби мене закрили у якісь темниці. Я дуже захотів вийти звідки. І тоді проснувся уже в своєму тілі. І відчув дикий нереальний біль…”
– Мдаааа… Повезло чуваку…
– Він воює, до речі. І можливо, ви навіть його знаєте)
Але позитивних досвідів, більше. І в описах, і в подарованих мені Спогадах. Таких, коли передсмертні переживання супроводжуються відчуттям чогось надприродного, умиротворюючого, божественного. Між стражданнями тіла в момент переходу в стан клінічної смерті й відчуттями умиротворення і спокоєм Душі, яка, як багато хто каже, “повернулася Додому”, – існує якась дивовижна невідповідність.
– То чому, якщо є вибір, повертаються не всі???
– Відповім вам словами мого друга. (Ангелочок, привіт і дякую Тобі). Дослівно це звучало так:
– Якщо би там було погано, ніхто би там не залишився, чи не так?.. і, якщо вони не захотіли повертатися, то хто ми такі, щоб тут плакати за ними, тим самим не погоджуючись з їхнім вибором?