Про Голодомор 2
… Ставлення до себе, розуміння і уявлення про себе, як окрему особистість та здатність цієї особистості реалізовувати свої життєві та духовні задуми як в сім’ї, так і в професійному плані, виховання себе і своїх нащадків за своїми власними уявленнями про світ і його цінності – все пов’язане зі Знаннями…
Знаннями власної та світової історії, культури, з вірою, з вихованням поколінь, а ще – з травмами: особистими, родинними, національними…
І все це чітко пов’язане з причинно-наслідковими зв’язками – не залежно від того, знаємо ми про це, чи не хочемо знати…
… І ніби не так аж конче знати всі деталі операції совєцького режиму – Голодомору українців… Не конче знати про вбитих голодом 25% з 81 мільйону українців та про те, що основними жертвами штучно спланованого голоду були українські діти – діти віком до 12 років були виморені голодом на 80%…
Позаяк, навіть якщо не хотіти знати про Голодомор, то всі три Голодомори українців минулого сторіччя точно знають про нас. Вони живуть в генетичному коді, в нашої свідомості… Живуть в нас навіть тоді, коли ми сім’ями влаштовуємо незбагненні для пересічного європейця систематичні застілля, чи просто йдемо до супермаркету на закупи…
А ще Голодомор дуже добре знає про нас, коли ми не можемо повірити іншій людині, яка щиро говорить нам в очі, що ніколи не зрадить… Бо в нас на підсвідомості є оцей страшний досвід зрадженого та переламаного голодом покоління..
… І цей досвід сильніший за Віру, за Любов і за нашу свідомість…
І, як показують крайні доленосні події в Україні, наслідки яких нам ще належить розгрібати, цей досвід нами далі управляє…
Хоча ми й опираємося і вчимося, але не так просто перемогти оце страшне невидиме, але чітко присутнє в свідомості українців бажання втекти від реальності, впасти перед телеком з тазіком їжі і, насолоджуючись пріколами ні про що, забутися… Забути себе…
І це зовсім не про патріотизм.
Це про національну пам’ять…
І про нашу безпеку…
Безпеку особисту, безпеку наших сімей і про безпеку держави…
Так, цей досвід страшний.. Жахливий настільки, що кожного разу, навіть тінь згадки на підсвідомості ламає і заставляє знов і знов ставити в Небо одвічне питання…
Але не знати його, не розуміти цей досвід і його наслідки та, найважливіше – як працювати з ними – значно страшніше, ніж цей досвід…
Потрібно знати цей досвід…
І потрібно вчити і своїх дітей, і наступні покоління крок за кроком розпізнавати ознаки загроз та розуміння справжніх цінностей і різницю між першими і другими…
Потрібно знати і усвідомлювати, хто наші сусіди і скільки століть ми з ними воюємо…
… От тоді, і військова доктрина, і програма безпеки на всіх рівнях в нашій благословенній державі стане Питанням √1…
І тільки після цього можна говорити про алгоритм Великої Перемоги…
Перемоги, після якої і буде такий бажаний і впевнений мир в Україні…