Цей текст спецпризначенця з позивним “Воха” є одним із спогадів, які стали основою для коміксу “Кіборги. Початок. Том 1” та “Кіборги. Початок. Том 2”, які розповідають про перший бій за Донецький аеропорт, який відбувся 26 травня 2014 року.
Нас було 250 чоловік: три бати, два з яких – еліта спецназу, загони надзвичайно швидкого реагування. А ми, третій бат, порівняно зі згаданими вище – загони просто швидкого реагування…
Я прийшов служити в полк в 2013 році й одразу ж навчався за своєю спеціальністю – на снайпера.
За тижні півтора до того першого бою, добре розуміючи, що штурму аеропорту не уникнути, наші два перші бати перекидають кудись в інші точки, а ми залишаємося кількістю 73 бійця в старому терміналі Донецького аеропорту ім. Прокоф’єва… І ще за пару днів до початку боїв в аеропорту прибилося до нас троє бійців донецької “Альфи”, які не захотіли, як усі їхні, стати на сторону сепаратюг. То ці троє забрали буса, зброю і попросилися до нас. Як далі їхня доля склалася, не скажу, але відомо про одного із них, що славно воював на нашій стороні…
Ніч з 25-го травня на 26-те. Добу перед тим я відчергував свою зміну на пожежці й мав заслужену ніч відпочинку… Третя ночі. Нас піднімають по тривозі. Місцем моєї дислокації став дах старого терміналу. Нас там було шестеро: я, ще двоє снайперів, автоматник, кулеметник, ну і наш Майор, звичайно… От про кого можна книжки писати! Людина-легенда, Воїн і Патріот з великої літери, який поміняв хід війни в аеропорту, але все по порядку…
Тож, в третій ночі з 25-го на 26-те травня 2014-го року тривогу об’явили, бо в новий термінал почали заїжджати пасажири на вантажному військовому транспорті й зі зброєю усіх можливих калібрів, котру, безперечно, можна купити через дорогу у першому-ліпшому воєнторзі. Пасажири були рослі і бородаті, в камуфляжах і руских “горках”; вели вони себе ну от як господар, що повернувся додому: без напрягу, спокійно, по-діловому роззосереджувались, а ми… Ну, що ми? Правильно, в нас була команда: не стріляти і спостерігати!
Лежимо, значить, на даху старого терміналу й в оптику (Та які там приціли?! Це ж лише початок війни! ПСО звичайне – чотирикратне…) спостерігаємо, як багато дядьків, більшість з яких явно гарячої кавказької національності, починають займати стратегічні точки навпроти, на території нового терміналу…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
Так, новий термінал був робочим, світився, функціонував: міжнародні рейси, всілякі вильоти-прильоти, диспетчерська вишка, дьюті-фрі – все, як належить аеропорту міжнародго значення. Щоправда, з ночі тієї самої, з 25-го на 26-те, персонал з аеропорту почав масово звалювати. І поки ми спостерігали, як чужаки роззосереджуються по терміналу, інші наші групи в рації доповідали про масовий вихід обслуговуючого персоналу з робочих місць… Правда, на час того першого бою в терміналі С залишилося багато працівників, котрі відсиджувалися в підвалах…Потім наші пацани їх всіх вивели без втрат, і вони не постраждали…
І ще одне: наших людей в новому терміналі не було, нам служба безпеки не дозволила тоді заходити в приміщення нового терміналу, ми були лише на території старого… Тут варто пригадати, що ще числа 23-24-го ще дещо відбувалося…
Приїхало два Камази з сєпарами під старий термінал… Але не було команди тоді стріляти, лише спостерігати. А я їх так чьотко бачив зі 100 метрів… Можна було… але не дали тоді…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
То з 3-ї ночі до ранку, десь до години 9-ї спостерігали ми, як орки собі облаштовуються на новому місці: чітко, організовано, навіть не озираючись на нас. Вони нам різні жести непристойні показували, ніби добре розуміючи, що їм ніщо не загрожує, знали вони, навіть, можна сказати, впевнені були, що по них стріляти ніхто не буде… Ну, а ми лежали і спостерігали…
А я ще собі цегли натягав і віконечко наскладав, щоб зручніше було. Ми тоді там страху набралися. Лежати і спостерігати за явно переважаючою силою противника, а я їх нарахував 40 чоловік тільки на даху! Це при тому, що нас було шестеро… У нас бойового досвіду не мав ніхто… необстріляні, тільки Майор один мав бойовий досвід… А вони нам “привіти” махають, жестами показують, що голови нам відрізати будуть…
Попросили, щоб камеру дозволили нам зняти… там же всюди камери відеоспостереження – кіно круглодобове… і ми в тому кіно – дивись, скільки влізе… Не дозволили нам камеру зняти, сказали, що за свої гроші будемо відкуповувати…
А орки вже вздовж даху щопівтора метри бійця з автоматом виставили… Відстань… Так, між двома терміналами відстань становила 80 метрів, а між нашою точкою і ними метрів – 205-207, все чітко тоді виміряв, часу було вдосталь виміряти і перепровірити… А вони вже на дах щити тягнуть… Не знаю, чи броньовані, але точно важкі, бо їм аж ноги вгиналися, коли вони ті щити навпроти нас встановлювали… Тоді виносять труби… Ми на той час не знали, що то таке… Тих труб штук 10 було… То Майор наш тоді, лежачи біля нас на тому даху, розказав, що то “джмелі”…
Ранок вже – світло, добре усе видно… У них на даху двіж такий діловий: ну, пацани готуються, точно знають, що роблять і що будуть робити, а ми спостерігаєм… Вони свої АГСи вже поставили… Справа від нас, а зліва від них – взльотка одна, взльотка друга… Там ЗУ-шки наші сховані в посадці… То на них бійці 25 бригади працювали… Нас було 73, а їх 17…
Знов заносять труби, але вже більші… на плечах, як ніндзі-черепашки… Тих труб дві, переконливі такі, серйозні… А наш Майор, як ми йому показали на ті труби, і каже:
– Ну, готуйтесь, пацани… Це вони збираються наші “вертушки” збивати… Видать, прийдеться працювати…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
То це комплекси ПЗРК були, так звані “Ігли”, – одноразові, використовуються як протиповітряний захист… Ну, які думки були… Лежали і думали, що триндець нам… Точно кажу: мало не повсикалися там… Їх же набагато більше було… Одна надія – що підмога має прилетіти, що там вони, котрі на підмогу летять, – круті пацани і точно спостерігати не будуть…
Ну, ми в рацію доповідаємо: мовляв, так і так, противник готується до повітряних ударів. А нам у відповідь що? Правильно: “Не стріляти… Спостерігати…”
Вертушуки залітали… Красиво так. Вони не з нашої сторони залітали. Зробили маневр, облетіли аеропорт і наближалися зі сторони готелю… То орки на протилежному даху в кучу біля шахти ліфта збилися і зброю попіднімали. А вертольоти наближаються. Ми в рації запитуємо:
– Що робити?!!
– Спостерігайте! Ніхто не стріляє!
Я тоді в паніці був, не буду лукавити… Все-таки перший серйозний бій… Орки вздовж даху почали шикуватися – через кожні півтора метри… І з того натовпу якийсь “бородатий” піднімає “Іглу”… Я кричу в рацію, що вони зараз стріляти будуть по наших вертушках… Наказу стріляти немає… Я бачу в оптиці, як “бородатий” уже “веде” наш вертольот… Що робити?!! Що робити?!!
БАААХ!!!
“Бородатий” впав… Я зробив ще три постріли в натовп, впало ще точно двоє. Це потім мені пацани розказували, бо сам не пам’ятаю, чи бачив, щоб падали. Пам’ятаю, що після мого четвертого пострілу біля мене почали працювати інші стволи…
Про нашу доблесну зброю – окрема розповідь, ліричний, так сказати, відступ… На 3-4 вистрілі всім нашим позаклинювало стволи… Моя СВД-шка заклинила на 14 вистрілі… Нам такі чудесні патрони повидавали – Б-32. То вони зелені такі – від окислення, а не від камуфлювання… То я 14 вистрілів зробив і ствол заклинило… Тоді вхопив РПГ-18 і продовжував з нього працювати…
За той час наші вертушки успішно приземлились і з них вискочила підмога: бійці ССО, “Альфи” і ще якісь супергерої… Реально, кажу тобі, обезбашені там пацани були, потім ще з ними перетинався… Супергерої – якраз про них…
Їх десь чоловік 50 було. То ті специ як до нас прийшли – круті такі, в броніках-касках, зі зброєю бомбєзною, приціли там, навіси суперські, – а тут ми – в футболках і з заклиненими стволами нормально так вальохаєм по орках з усього, що під рукою є… Вони перші хвилини дивились на нас, як на придурків, а потім уже показали нам, чайникам, клас… Ну, нічьо: ми тоже нормально попрацювали. Кажу ж: потім ще доводилося з пацанами перетинатись, то вони без “ха-ха” вже до нас ставились…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
ЗУшка працювала по терміналу. Вони спершу не попадали, били по вікнах. Мені дали рацію, і я почав їх коректувати…
Пару вистрілів – оркам заклинило ліфт, там вихід до шахти ліфта був… Вони збилися в кучу біля тієї шахти і не могли з’їхати. Ну, ми їм допомогли, щоб уже ніхто нікуди не поїхав…Там на даху вони і залишились… Хоча там потім з їхньої сторони ще снайпер почав працювати… То я вибив зі своєї гвинтівки заклиненого патрона і з тим снайпером дуель мав… Для мене той бій шість днів тривав: нічні штурми, які ми відбивали, вилазки зі стріляниною, ціла купа “перемир’їв”, які я порушував всупереч наказам начальства…
А, ще одна штука сталася.
Нам сказали, що вони своїх загиблих забирати будуть. Це вже, мабуть, числа 28-го було – зовсім не пам’ятаю дат, все одним днем іде… Я на третьому поверсі, на сходах, за ними спостерігав. То вони під’їхали своїм транспортом, швидка також притарабанилась під термінал. Ну, швидка для поранених – типу, якщо хтось ще ознаки життя подає. Ага, швидка непроста виявилася… Вони зі швидкої почали боєкомплект вигружати. От тобі й “перемир’я”! Це ж вони під шумок тих клятих перемир’їв всі диверсії робили: зброю
завозили, замінування. То я відкрив вогонь по тій швидкій – вони й звалили по шуріку… Мене тоді начальство чуть на куски не рвало…
(позивний “Воха”)
Продовження буде…