Цей текст спецпризначенця з позивним “Лисий” є одним із спогадів, які стали основою для коміксу “Кіборги. Початок. Том 1” та “Кіборги. Початок. Том 2”, які розповідають про перший бій за Донецький аеропорт, який відбувся 26 травня 2014 року.
Для мене початком стало 6 квітня 2014 року, коли нас терміново викликали з відпустки додому і в режимі “повної бойової” видали боєкомлект… Ого! Я тоді зрозумів, що щось буде…
Військовим літаком нас перекинули в Донецьк. Там, у приміщенні військкомату, ми пробули недовго: провокації з боку місцевих сепаратюг спричинили наше передислокування у Донецький аеропорт ім. Прокоф’єва.
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
Нам привезли матеріали для укріплень позицій. Ми укріплялись. А мені думки не давали спокою: “Це ми до війни готуємось? Якщо до війни, то чому так слабо?..” Не вірив тоді, що може бути війна, не вірив зовсім…
Тоді старий термінал зовсім не нагадував бойову фортецю і неприступну твердиню, а аеропорт з його службовими та допоміжними приміщеннями, зі злітною смугою сучасною та суперновеньким блискучим і якимось навіть нереально-кіношним терміналом, з дьюті-фрі, METRO, салонами й гуртами безтямних туристів, дорогущими тачками, які там появлялись постійно, – видавався таким далеким від того, що щодня наближалося до нас і хоч-не-хоч заставляло задуматись: «Що далі?..»
В старому терміналі в нас було близько 15 постів – це те, що я сам бачив (навіть не раз проходив і рахував): дах – три позиції; на поверхах – теж по три-чотири позиції; в зарослях коло самого терміналу – позиція з ЗУшкою 25-ї бригади… Точну кількість позицій на території поза терміналом не скажу, адже не мав можливості погуляти там під місяцем – не дали…
Ніч на 26 травня… Нас усіх піднімають по тривозі: повна бойова готовність і суцільний двіж. Двіж, щоправда, не з нашої сторони, бо ми на позиціях і спостерігаємо – доповідаємо – не стріляємо – зберігаємо спокій. А двіж спричинило чоловік так 300-350 військовоодягнених, нехило озброєних, нахабно-спокійних і відверто впевнених, що ніхто по них стріляти не буде.
Моєю позицією на той час стало дивне стратегічне місце на першому поверсі: я ні чорта не бачив і весь час просився в рацію мене перевести. Бачив новий термінал лише на відстані, але позиція була така, що працювати по першому поверху змісту не було, а щоб взяти вище, треба було би піднімати кулемет. Незручно і глупо… Дурна позиція – і мене це почало виводити з себе одразу…
Наш героїчний Майор виходив на рацію, доповідаючи начальству обстановку на даху. Сказав, щоб йому дали кулеметника на дах. Я одразу ж попросився. Мені дали наказ перейти на позицію на дах…
Лежу на даху. Збоку – Воха, з іншого – Майор… Нормальок компанія для будь-якого двіжу.
Спостерігаємо ділову суєту навпроти. Вони вже перетащили гори озброєння, труб, про які нам, по ходу, Майор прокоментував: «”Шмєлі”… Дааа, серйозні пацани… А це, хлопці, “Ігли”… Це вони готуються нашу авіацію збивати… Видать, прийдеться працювати… Готуйтесь…»
Ми слухали, а я все думав: “Та ні… Не буде нічого… Полежимо, а вони – вступляться… Домовляться, як завжди…”
Їх – тих, хто спокійно і по-діловому порядкували на даху, час від часу махаючи нам ручкою, – в полі мого обзору чоловік 20 було. Це тих, що постійно перебували на протилежній стороні, а не туди-сюди ліфтом снували…
Там на дах шахта ліфта виходила, то орки-бородачі цим ліфтом і користувались, щоб собі на дах озброєння й обладнання витягати… Вони там облаштовували позицію не на один день собі… Знали, впевнені були, що ми першими стріляти не почнем… Хтось, видать, їм таке загарантував… То орки собі там спокійненько так господарювали, ходили під нашими прицілами, не пригинаючись, без страху й сумнівів… А ми від них на метри два – два з половиною нижче були. Я ще думав: «Почнуть вони першими – і ми трупи…»
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
Я, якщо чесно, шок там дістав… Чесно. Лежав на даху під палючим сонцем при температурі +40 і мене кидало то в жар, то в холод, то в жар, то в холод… Ні, не буде війни… А збоку наш Майор спокійним голосом: «Хлопці… готуйтесь…»
Я занімів… Навпроти нас бородач підняв “Іглу”. Команди на ураження нам не давали… Потім виявиться, що зв’язок не працював: ні мобільний, ні радіо… Шум наших вертольотів… Я не повертав голови… Наш Мі-8 заходив… Тримав палець на спусковому гачку й тільки чув, що нам Майор говорив… Для мене там один голос був: «Воха, працюй…»
Воха вистрілив три рази.
Три орки мінус.
Це було о 12.30.
Ще до цього десь за годину-півтори я відлучався з позиції і, як завжди, побіжно переглядав останні новини в інтернеті. Мене тоді, пам’ятаю, вразило те, що орки на той час скидали в Інстаргам, Твітер і вконтакти селфі з даху нового терміналу! Вони фоткались в балаклавах і без, озброєні й усміхнені, ніби уже переможці. З різними коментами дебільними й образами на нашу адресу, жестами всілякими непристойними на фоні даху старого терміналу, де за 200-250 м ми мали свої позиції… І тоді я почув спокійне: «Давай…»
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
Я почав працювати, ніби хтось мені натиснув кнопку, і одразу заспокоївся. Навколо мене теж вже всі стріляли і я тільки відмітив, що це не лише ми на даху гатимо – стріляє весь термінал. Ті, що навпроти нас щойно селфі робили, явно не сподівалися такого крутого повороту подій і отримали повний нежданчик; тільки кілька з них встигли залягти зі зброєю і спробувати відстрілюватися…
Там, серед тих, що працювали по нас одразу, снайпер був, АГСник, пару орків з автоматів стріляло… Але тепер вже у них шансів не було – ми подавили їх стіною вогню й продовжували гасити, не залишаючи ніяких шансів… Відстань між нами була невелика, вони мали переважаючу позицію, бо були на кілька метрів вище, але шквал вогню з нашої сторони стало для них дуже відчутним… Для більшості з тих любителів селфі той бій став останнім. Вони не встигли навіть отямитись. До речі, у них на даху були металопрофілі. Такі коробочки металеві на ділянці рівного даху нового терміналу. Але ті металеві профілі їм не допомогли. Кулі калібру 5.45 прошивали їх наскрізь і з-поза тих металопрофілів уже ніхто не стріляв.
Той перший момент першого бою за ДАП тривав десь хвилин 25-30… Єдине, що встигли орки, – це пальнули разок з АГСу. Переліт вийшов. Під час бою я краєм вуха вчув який вибух, але так – мимоходом…
Нам потім на дах підмога прийшла – сили ССО і специ ще якихось підрозділів… Їх бійців 5-6 було… Круті хлопці, впевнені і спокійні, ніби на любиму роботу приїхали… Ще потім відмітив, що всі реально молоді хлопаки – не старші 30 років… То вони трохи нам вогонь підсилили, Воха отримав рацію і наказ корегувати нашу ЗУшку, що ніяк не могла втрапити по новому терміналу…
Робота ЗУшки, до речі, призвела до того, що шахту ліфта заклинило – мабуть, в мотор наші орли з 25-ки попали… То ті бородачі, що ще рухались і намагались відстрілюватись задом, як стадо, збились біля того виходу, як стадо, явно в кіпіші страшному, бо не могли втекти…
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
Нам сказали спускатися, бо працюватиме наша авіація… То ми, коли спускались, бетонну плиту вдрузки розбиту побачили… Я згадував, що по нас бахнули з АГСу?.. То оце той постріл по плиті й пішов… Ми такі офігівші від того всього були, не можу передати…
У нас, до речі, за той бій тривалістю три доби (плюс зачисток ще три дні) тільки двоє чи троє легких 300-х було… Нашого одного снайпера осколки зачепили: ВОГ-25 бахнув по даху, і рикошетом пацана поранило в руку і щоку…
То ми спускаємося з даху на поверх, а там калюжа крові!.. А наш Док сміється: «Та то зі щоки Кривого стільки натекло!..»
Потроху підвечір все стихало… Працювали тільки снайпери і пару кулеметників десь за будівлею терміналу… Ми відпочивали, кимарили, але спати було неможливо… Ехо від вистрілів не давало заснути – я здригався від кожного шуму й прокидався… Мені весь час здавалося, що вони знову лізуть штурмувати…
Наступного дня мене з іще трьома моїми побратимами відправили на зачистку нового терміналу… Ми зайняли позицію на другому поверсі, звідки проглядали виходи й заїзди в місто… Ми пробули там два дні й відбили ще не один штурм.
1 червня 14 року ми відлітали з ДАПу, залишаючи в аеропорту одну нашу групу і кількісно великий підрозділ 72-ї бригади з технікою… Я пам’ятаю, що пацани – ті, що залишались, – прикривали наш відліт, стоячи на злітній смузі і гатячи в повітря з усіх калібрів…
В ДАП я повернувся в кінці липня…
(позивний “Лисий”)
Продовження буде…
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 2