Цей текст Андрія-зенітника, бійця 25-ї ОПДБр, є одним із тих, що стали основою для коміксу “Кіборги. Початок. Том 1” та “Кіборги. Початок. Том 2”, які розповідають про перший бій за Донецький аеропорт, що відбувся 26 травня 2014 року.
Ми заїжджали в ДАП через Піски 8 квітня 14 року. Нас супроводжували донецькі ВСПшники…
Спочатку ми там ніби і не потрібні були нікому. А потім до нас прийшли хлопці з 3 полку. Дааа, третій, легендарний… Хороші пацани, справжні… І Скаут їхній, а тепер і наш…
Сказали, що ми поступаємо під їх команду і будемо з ними разом. Ну, разом, так разом… Хто ж би зі спецами сперечався?
Нас з 25-ки було 15 бійців: 1 офіцер, і 14 рядових-свіжомобілізованих, ну і дві ЗУшки. Тобто два розрахунки, на кожний – по 7 бійців…
Розмістили нас на початку у бомбосховищі на території аеропорту… Це 200 м від старого терміналу, близько METRO, навпроти готелю, був такий типу пагорб, але при ближчому огляді там було два входи в глибину, – ми там розташовувалися на початках… Потім наші позиції мінялися залежно від поставлених задач. Сталих постів не було… Коли специ тільки зайшли в термінал, ми стояли на початку і вкінці злітної смуги, відстань між постами тоді сягала десь до 4-4.5 км…
ЗУшка – сама по собі штука рухома, мобільна й розрахована на те, щоб її транспортом (“шишаріком”, наприклад) можна було швидко перевозити з місця на місце…
Які рації на початку війни?.. Ми по мобілках зв’язок тримали, а рації потім нам специ підігнали, але то вже дуже згодом буде…
Позивні? Ну, я одразу кажу: ми всі по іменах зверталися, адже ми ж не розвідка якась чи специ під прикриттям, нам цих кличок бойових не треба… А позиції ми називали «куполами»: Купол-1 і Купол-2. Там, де я і потім Скаут – Купол-2…
То ми тихо вживалися зі спецами і, чесно кажучи, не шарили, навіщо і якого милого тут стовбичемо… А потім все змінилося… Якогось вечора нам дзвонять специ – ми ж типу окремим, гордим і незалежним королівством від них існували, – і одразу так, по-серйозному:
– Купол-2, тривога! Готуйте машини і виходите на позиції! Як зрозуміли? Бігом!
Ми – в нєпонятках повних… Карти спокійно собі перекидали, тільки не подумайте, не на гроші, ми тоді на щось їстівне грали. А тут – тривога і бігом!.. Капєц… То ми все по шуріку збирали-заряджали і на позиції, як було наказано, висунулись… Нам там не сильно хтось щось пояснював, сказали пильнувати злітну смугу і небо над нею. Інтересно…
Ну, це зрозуміло, специ – пацани неговіркі, і правильно – в них робота така. Але ми також не пальцем роблені… Коротше, який замут був… Надійшла достовірна інфа про те, що в Криму на військових аеродромах сіло десь 7 руских ІЛів з руским же десантом. І що цей десант жаждав прямо негайно на екскурсію в ДАП залетіти при повній, як то кажуть, параді… Мало їм, бляха, расєїматушки їхньої («широкастранамояродная», ви тільки там матів моїх не пишіть, добре?)
Тож прикиньте: в кожному літаку сідить приблизно 150 бійців – то до нас “на огоньок” мало пожалувати близько 1000 «русотурісто», і не з пустими руками… А нас на кінець квітня (бо це ще квітень точно був, ще ті гей-паради лугандонські за “наваросію” і “путінпріді”, “дєдивоєвалі” і “смєртькаратєлям” тільки розкачувалися), – то нас зі спецами тоді вже лишалося не так, як на початку. Їх же перекидали весь час вертушками на Схід в гарячі точки…
То ми на взльотку висунулись. А там – техніки, машин і автобусів явно аеропортівських стоїть так на метрів 7-10 уздовж злітної смуги. І наш Турист там рулить. Героїчний мужик він – про нього фільми можна знімати, блокбастери… І спеців – тих, що не на постах чоловік 40, ну і ми з нашими ЗУ-шками…
Тут треба сказати, що ЗУ-23-02 – зброя серйозна, літаки її бояться, і не даремно. 23-й калібр і два ствола – це вам не ха-ха, це чудова протиповітряна переконлива потуга, яка в повітрі долає 1.5 км і зробить друшляк з любого літаючого об’єкта, якщо він ризикне появитися на такій висоті…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
А тут аеропортівські “товаріщі” намалювались на взльотці в істериці:
– Ваши разгавори мєшают нашим радіоефірам, ви перекривається наши волни!
Ну специ їм ввічливо, мовляв, так і так, ми тут не рок-концерт передаємо, ми працюємо для збереження цілісності держави та охороняємо аеропорт від вторгнення, а ще виконуємо задачі, поставлені нам вищим командуванням…
То ті “товаріщі” спецам дали свої рації і виділили, типу “в помощь”, окремий канал, добрі які! Специ наші дякували – я мало кулаки не поламав… Та ж ці сєпари кляті слухати вирішили і передавати ще й далі…
То ми всі – на позиціях, і далі йде в ефір таке:
– Перший, це База, прийом…
– База, чую тебе чудово… Ми – на позиції, що далі?..
– Перший, а далі, якщо побачите літаки з російськими зірочками, зробіть з них ватру таку, щоб навіть в кремлі було добре видно! Як зрозумів мене, Перший? Повтори…
– База, Перший завдання зрозумів чітко: все, що нагадуватиме літаки з російськими зірочками запалимо, а вогонь має бути видно в кремлі!..
І так на всіх постах йшли переговори… Тоді вже пацани-специ душу відвели й цілу ніч стібались, фантазуючи, якими факелами горітимуть рускі ІЛи, згадували всі погані назви, які я тут розповідати тобі не буду, але ж як приємно було чути це тим “товаріщам”, котрі все це слухали й передавали своїм братьям, які, в свою чергу, думали, що ми сциканем: будемо спостерігати, доповідати і ще й чекати наказу невідомо звідки…
Отак ми вперше зі спецами зіткнулись з реальною загрозою, яку тоді вдалось відвести банальними «бла-бла-бла»… Я, чесно кажучи, ні тоді, ні зараз не міг би собі уявити, як би ми розстрілювали ті літаки при спробі посадки… Шуму, думаю, було б на всю планету, а стурбованість висловили би навіть на Марсі і Місяці…
Бойова тривога була о 3 ночі з 25 на 26 травня… Скаут тоді прийшов до нас… Женя Подолянчук, якого ми, як і більшість його підлеглих, називали Скаутом…
Дааа… Він дуже вирізнявся серед інших… Особливого складу розуму й душі людина, світлий, дуже позитивний, без тих противних офіцерських замашок і з тим, що тоді я не знав, як назвати, а тепер називаю Гідністю… От в нього це видно було одразу… Я тепер це постійно шукаю в людях і яке щастя, коли знаходжу!.. Значить, не дарма…
То він нам пояснив ситуацію так:
– Поки ще нічого не ясно, ідіть поспіть, доки нічого не почалося, бо уже як почнеться – буде не до сну… Відпочивайте, хлопці, я почергую…
Але ми вже всі на адреналіні були – поспиш тут, коли рація Скаута постійно розривається голосами спеців, котрі доповідають з усіх постів про прибуття російської техніки з великою кількістю озброєних і явно військових чоловіків, а що головне: ці всі військові завалюють в новий термінал і їм аеропортівські “товаріщі” не те, що не чинять опору, – слід вистиг, звалили вони, мабуть, ще завчасно…
Ми – на кіпіші, адже ворог уже в нас під носом, їх точно втроє більше, а наказів наразі ніяких, окрім «спостерігайте-доповідайте-без наказу не…» Що робимо?
Ми тоді зі Скаутом до ранку розмовляли, тобто це він нам все пояснював-розказував… Спокійно, без напрягу… Він і нас заспокоював:
– Скільки би їх не було, – перевага на нашому боці, бо ми знаємо за що і за кого воюємо… Вони ж – звичайні найманці за гроші…
Навіть сперечалися трохи. Але Скаут просто далі розказував нам про кругову оборону і переваги однієї вогневої точки перед іншою… Ми слухали, адже чули все вперше, як прості мобілізовані першої… ні, навіть нульової хвилі… Адже нас викликали у військомат 11 березня 2014 р. на перепідготовку на 10 днів. Ми мали 20-го їхати додому, а нас вишикували й оголосили, що ми тепер – військовослужбовці…
Частина тих, хто був зі мною, обурились і відмовились, свалили по домах, а ми залишились… Ніхто, крім нас…
Уже ранок… Нам надходить команда збиратися й бути готовими до виходу… То ми вантажили речі, бк, воду і висунулись на позицію… Їхали тихо по злітній смузі і опинились в траві перед старим терміналом, між злітною і рульовою смугами… Адже як: ближче до терміналу є рульова смуга – це та, по якій літак їде і з котрі вирулює на власне злітну, по якій він набирає розгону й злітає… То от між тими смугами ми і стали «на газоні» по пояс і чекали подальших наказів…
Добре бачили обидва термінали і стосовно своєї зброї були впевнені: все було заведене, наведене й перепровірене… А Скаут спокійно продовжував нас потроху вчити й розповідати як і що…
Ближче до обіду почули якусь стрільбу зі сторони терміналу… Над нами пролетіла СУшка… Вона випустила “ловушки” – то такий дуже характерний звук…
Тоді Скаут спокійно:
– Дано наказ працювати по даху нового терміналу… Вогонь!..
Ну, і тут понеслося… Далі ми вже майже не говорили. Скаут спостерігав за всім, час від часу жестами показуючи, які ми молодці чи куди ще вальнути, бо звідти, здається, ворожий вогонь сильно нашим дошкуляє… Ми того воїнства ворожого, направду, і не бачили… Бачили якісь озброєні постаті на даху нового терміналу – туди і намагалися наваляти побільше… Як нам потім сказав Скаут, ми своїми діями пошкодили ліфт, що не дало оркам свалити з даху… То специ їх там на даху і мали, як на тарілочці…
Тоді знов Скаут нам передає:
-Маємо прикрити висадку нашого десанту!..
То ми й почали гасити по новому терміналу так, щоб навіть миш з вікна носа на могла вистромити. Вертушки з десантом залітали півколом через Путилівський міст, тоді кругом аеропорту й над злітною смугою… Красота! В кіно такого не побачиш… Вони прямо над нами пролітали – гарно виглядало… Їх було вісім: Мі-8 і Мі-24… Де вони тоді сіли – не бачив, бо вони полетіли, а ми знову взялися за новий термінал, щоб ніякий урод не смів стрельнути по наших вертольотах…
Погода тоді була дуже спекотна: спека до +40, ми намагались бодай якусь тінь віднайти, але потім уже було не до пошуків комфорту – всі дістали бойовий азарт і відчуття причетності до Великого Бою. Скаут перебував в чудесному настрої і весь час шукав, куди би ще постріляти – він забрав у Яріка кулемет і вишукував місця скупчення орків…
До речі, нас же в розрахунку було четверо: я, два Сєрьоги, Ярік-кулеметник… Взагалі-то, я – водій-механік, а Скаут з мене трохи воїна зробив за той довгий час перебування в ДАПі, але йдемо далі…
Ми тоді били і по новому, і по посадках і туди, звідки починався бодай якись двіж… Прикривали прильоти-відльоти й висадку десанту…
Перший день, 26 травня, був хорошим – ми вистріляли 1500 патронів і працювали далеко за північ… Нас потім Турист хвалив і казав, що цю роботу переоцінити трудно…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
Вже ближче до вечора знову прилетіли вертушки, підмога висаджувалась просто на злітну смугу, вивантажували БК і припаси… Скаут тоді побіг до них, на ходу передаючи своїм в терміналі про прибуття підмоги… Машини зі старого приїхали, забрали усіх, а Скаут повернувся до нас…
Нас ще орки якось пробували оточити-закидати АГСами, то Скаут тоді з кулеметом і ми автоматами покосили уродів… Від’їхали вліво і знову гасили по новому терміналу та по рукавах…
Нам дали наказ відійти на дальню (стару) пожежку, де мали позицію двоє спеців-снайперів, ми повинні були їх поміняти… Зі Скаутом ще обійшли усі приміщення-поверхи, перевіряючи, чи все чисто… Все було чисто…
Ми там залишились, чергували по годині, Скаут теж з нами заступав, а над ранок, коли була його черга відпочивати, пішов кудись, як він потім сказав, роздивитися…
Наступний день також був хорошим: ми з самого ранку висунулись знову на нашу позицію за рульовою полосою, і знову Скаут передавав команди… А наші з тими, хто прибув на підсилення, пішли на зачистку території та нового терміналу…
То ми мали такі накази:
-Купол-2, насипте в правий дальній кут по діагоналі від вас… Там якісь уроди збились і відстрілюються…
То ми й насипали… Або:
– Купол-2, а дайте-но вогню в правий крайній кут під дахом, хтось там сильно хоче бути невидимкою…
Або ще:
– На третьому поверсі по вікнах вальніть, пацани, і то щільно, бо там якийсь стрілок блукаючий!..
То ми й били по вікнах так, що тільки бризки летіли в сторони…
Скаут тоді рвався постріляти з ЗУшки дуже, але в нас наводчик був грамотний, то Скаут тільки хвалив його:
-Чудова робота! Молодець!.. Усі молодці!..
І весь час сміявся:
– Друга доба штурму, а ми все сидимо й чекаємо наказу про відкриття вогню!..
Ми ж тоді працювали по ситуації: звідки вогонь починався – туди й зеніткою вальохали… Та якби ми наказів вичікували, я би з вами зараз не балакав…
Стоянку біля терміналу гарно “чистили”, там довго, пам’ятаю, якісь уроди пальбу влаштовували… Ще четвертий рукав тоді часто накривали – звідти теж постійно наших в старому кошмарили і то декілька разів той четвертий рукав гасили й гасили – там точно орки собі якийсь пост замутили…
Пару разів того дня заїжджали на нову (ближню) пожежку. Скаут сказав, що треба там роздивитися, води набрати… Ми з ним знову всі приміщення від підвалу до даху обійшли – перевіряли на наявність когось чи чогось непотрібного… Нікого і нічого…
Там будівля цікава: з однієї сторони 2 поверхи і з другої сторони теж 2, а посередині така довга, без перегородок догори ніби вежа, і там на горизонтальній трубі завішані пожежні рукави – на просушку… Тих рукавів було 5, здається, цікаво це виглядало… Ми там години дві побули, навіть вдалося тоді щось перекусити, бо сухпаї з собою взяли…
Знову виїхали на позицію і знову прикривали наші вертушки… О, в той день вони теж літали неодноразово. Раз таке було, що вони не приземлилися, а викинули на взльотку припаси, і ми ті припаси забрали, а Скаут сказав, що треба закинути усе це в термінал нашим… То ми й заїхали в старий термінал. Поки вивантажувались, Скаут побіг до своїх на пости… Коли повернувся, ми знову поїхали на позицію і ще трохи постріляли…
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 2
Другий день теж був хорошим: ми вистріляли близько 1000 патронів і вже зовсім інакше сприймали і те, що навколо відбувається, і самих себе, і тих, з ким разом переживали ці такі незвичайні тоді події… Слово “війна” стало для нас не чимось дивним і далеким, а теперішнім нашим життям і ми розуміли, що уже ніколи не будемо такими, як були пару днів тому…
Ночували знову на старій пожежці і знову чергували по годині… Вдалося поспати пару годин… Третій день був уже не таким активним, ми стояли на своєму місці й працювали чітко по наводці з нового терміналу… Туди пішли групи збірних спеців на зачистку будівлі, а ми чекали наказів:
– Так, прийом, Купол-2, бийте по вікнах в терміналі, порозбивайте усі вікна!
Клас! Ото робота – бити вікна!.. Ми так гарно ті вікна били – сонячні зайчики розліталися!.. А для чого? А тому що потім летіли вертушки і в ті отвори запускали снарядами з-під крил. Ми спостерігали за вертольотами й прикривали їхні прильоти-відльоти…
З нового терміналу уже майже ніхто тоді не стріляв… Якісь недобитки орків ще спробували стрельнути з четвертого рукава, то ми туди вже так зарядили – більше звідтам ніхто не сунувся…
Був момент «Стоп війна»: сєпари просили перемир’я, щоб позабирати своїх загиблих-поранених… Нам дали наказ не стріляти…
Заїхав якийсь транспорт, швидка… Якийсь двіж, тоді почалася пальба: наші ту швидку з кулемета рознесли, бо орки у ній БК привезли й пробували прориватися… Ну, їх там ще й хтось з наших зі старого терміналу трохи обстріляв, щоб вони зброї не застосували…
Ми там не сильно могли щось побачити – ландшафт місцевості такий, що термінал розташований значно нижче злітної смуги…
Потім специ нам привезли Уральчиком ЗУшку з донецької частини ПВО – і в нас стало уже три розрахунки… Ми ту зенітку почистили, налагодили і найменували Купол-3…
А тоді до нас підійшов Скаут:
– Ну все, пацани… Все, що мав вам показати-навчити, я зробив… Тепер справляйтесь самі, а я повертаюся до своїх – в мене вже інші завдання… Дякую, пацани, ми з вами славно попрацювали…
Автор: Андрій-Зенітник