fbpx
Зображення сторінки коміксу

Спогади Кіборгів. Хроніки 3-го полку (26.05.14). Історія перша – ВИХІД З ВЕРТУШКОЮ. Автор: Калина

Цей текст спецпризначенця з позивним “Калина” є одним із спогадів, які стали основою для коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”, що розповідає про диверсійну операцію групи бійців 3-го полку спецпризначення на підконтрольній бойовикам території ще на самому початку російсько-української війни.
Ескізний портрет "Калини" - автора розповіді та героя коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"

14-ий… Дати не пам’ятаю. Початок червня. Ні, кінець травня… З Маріупольського летовища вилетіли із завданням прибути в Донецький аеропорт на підсилення нашим там в часі Першого Бою… Тоді, значить так, 26 травня 2014…

Сіли на дозаправку у Великомихайлівці. І після дозаправки виявилося, що ми уже не летимо в ДАП, а маємо охороняти підбитий гвинтокрил десь в околицях Донецького аеропорту… За словами одного з пілотів, наша “вертушка”, повертаючись після висадки бійців в часі бою в ДАПі, була атакована орками, обстріляна-пошкоджена і пішла на вимушену посадку десь в околицях аерепорту… Де – не ясно… От цю обстріляну ми й прилетіли охороняти, поки її не полагодять, і вона не зможе вилетіти на свою базу…

Та десь перед обідом: 11-12 год… Спека, поля і територія на той час – явно не наша… Наш вертоліт Мі-8 приземлився, ми десантувалися… Одразу вертушка відлітала – такий наказ був… Ну, щоб ще цю не обстріляли, бо ж хто його зна, де орки можуть засісти… А ми залишились біля обстріляного Мі-24…

Наш Командир дає наказ: зайняти кругову оборону навколо підбитого гвинтокрила, тримати периметр, спостерігати-доповідати… Мі-24… І ми – кругом неї… Кіно, словом…

З вертушкою було ще два пілоти, які одразу відлетіли, коли ми прибули на завдання… Район ДАПу… Якщо по карті – то це за Пісками десь… Точно не наша територія була тоді, але хто там був – не ясно… Ми – без розпізнавальних знаків… І ті, хто потім до нас під’їжджали, – теж без розпізнавальних знаків… Тоді так і було: ми здоровались навіть при зустрічах, а потім могло виявитися, що то – ворог…

То ми, значить, оточили вертушку, роззосередилися навколо машини – кожен мав свій сектор і пильнував… Проходить якийсь недовгий час… Прибуває пару машин з гурмою народу, не дуже дружньо настроєного. Вони – так виглядало – теж мали велике бажання віджати наш вертольотик бойовий. Ми ж продовжували сидіти навколо вертольота і спостерігали…

Ескізна ілюстрація коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”

На озброєнні ми мали автомати, парочка з яких АКМСи з 7.62, один ПКМ і боєкомплекту зовсім небагато… Нормальний настрій був: задача проста – ми виконуємо… Правда, надовго нас би не стало, якщо би реальний бій, але там не було бажаючих з нами зв’язуватися…

Близько вони не підходили. Три-чотири цивільні машини. Всі люди були в формі “дубок”. Тримались на відстані до 500 м про всяк випадок. Шушера якась…

А спека, духота… Вода, яка була (а було – обмаль), швидко закінчилася… Навколишнє середовище: поле – гектарів 90, посеред поля стоїть вертольотик Мі-24, а ми підлітали зліва від вертольота… Та не було на нас нічого: тільки кітеля і футболки, броніків на той час не було… О, каски були – залізні – зразка Другої Світової… Майже нові: 42 року і тільки двічі перемальовані, але уже без лямок – мабуть, перегнили через вислугу років. Якось ми
спитали свого командира, чи можна це старйо повикидати, то він нам сказав, щоб не сміли, бо то “підзвітне і казьонне”…

Година 6 вечора. Прилетіли ремонтники на Мі-8 з тими пілотами, котрі були з простреленої вертушки, і з чотирма рулонами скотчу. Кажу: не більше 4 рулонів у них було. Вони не мали
більше, точно. Звичайний канцелярський скотч… Ми там уже нормально заскучали й дуже раді були їх бачити. Чи думали ми, що це війна?.. Та ні… Непонятки суцільні… Що вирішували? Начальство вирішувало, а ми виконували накази… Коли вони прилетіли, ті, хто був на машинах – чужі, непонятні й наглі – посідали в тачки й бистро свалили…

Весело було дивитися, з яким серйозним виразом лиця механіки дорогої повітряної техніки мотали канцелярським скотчем хвоста великого гвинтокрила… Ще й серйозні поради:

– Так, де драбина?.. Мішаня, діставай стрємянку!..

– Та що там дивитись: вилазь давай і мотай!..

– Та нє, один нехай лізе, бо двоє завалять драбину, а другої немає!..

– Хлопці, – це вже до нас, – а ви стрємянки з собою не маєте?..

Ми, щоб голосно не ржати під руку високотехнологічному ремонту і не вректи процес, просто заперечно хором мотали головами. Ми реально думали, що вони поки приколюються, а от зараз будуть серйозно щось робити… Ну, і на кінець:

– Та куди?! Стане-стане тут!.. Давай ще сюди мотай – тут ще дірки від куль!.. Один тільки залишився, – це про скотч, там дійсно хвіст був пострелений: десятка три дірок від 7.62 і 5.45.

Ескізна ілюстрація коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”

То вони перемотали, злізли, сховали драбину, пілоти Мі-24 залізли в “вертушку”, злетіли й полетіли… А, і ці збираються летіти… Шість бортмеханіків, три пілоти екіпажу… Наш командир до них:

– Ей, куди?.. А нас забрати?..

– А про вас нам ніхто нічого не казав…

– Так, пацани, – це далі наш Командир уже до нас, – летимо!.. Давайте, бігоооом!..

– Тоді речі залишайте, а вас заберемо! – це так уже їхній пілот нам каже.

– Куда “речі залишайте”?! Ми все своє з собою забираємо!

Всі вантажились… В кожного ще речей кілограм 30-40… По ходу чулося:

– Цікаво посиділи…

– Ну, так, ще цікавіше буде, якщо долетимо…

– Та куди ми дінемося?..

Продовження буде…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *