Цей текст спецпризначенця на псевдо “Монах” є частиною Спогадів – основою для уже колекційного культового випуску “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 19. 29.07.14”. Заснована на реальних Спогадах вцілілих бійців зведеної групи спецпризначенців 3 оп СпП історія дає читачеві абсолютно чітку картину російсько-української війни періоду літа 2014 року… Наші легендарні Воїни спецназу отримують завдання знайти двох пілотів українських винищувачів, які після збиття їхніх літаків опиняються на території, контрольованій жорстоким ворогом…
… Якщо говорити про істинні та вічні Цінності, то найвища цінність Свободи полягає в можливості назвати речі чи події тим терміном, чи назвою, яка для тебе має сенс і конкретне значення…
“Нас було 19 бійців – дві зведені групи… Командири: Карпа Тарас Степанович, Андрієнко Кирило Леонідович та курував операцією підполковник Лисенко Сергій Петрович…
…Виїхали з Гранітного вранці Уралами… Доїхали до села Степанівка десь уже добре по обіді… затрималися, бо був сильний обстріл самого населеного пункту з боку ворога… Виглядало на те, що в самому селі уже точилися бої і обстрілювали зі сторони Сніжного, де на той час стояли ворожі міномети… Також обстріли долітали і зі сторони Савур-Могили, де на той час уже теж точилися бої.
А нашу колону, між іншим, було дуже добре видно… Урали – то такі тактичні машинки розвідки – дуже маневрені і зовсім непомітні…
А, до речі, ще й десь незадовго перед тим неподалік упав підбитий літак Малазійських авіаліній, тож райончик на той час був, як то кажуть, – центром глобального двіжу і війни. Ми тоді і не помітили, як слово “війна” увійшла в наш буденний лексикон… “АТО було в чиновників на паперах, а ми щохвилини відчували і проживали війну в найяскравішому та навідчутнішому секторі – лінії ведення бойових зіткнень з противником – російськими регулярними військами…
І ми тут зі своїми задачами секретними… Стосовно пілота СУ-24, котрого ми шукали… Цей льотчик мав також завдання: знищити дві бази орків-сепаратистів, котрі знаходились в районі Сніжного і далі до російського кордону… Але його поцілили з ПЗРК “Верба”…
…Дуже спекотно було – нестерпно жарко і безводдя постійне… Там, в тих краях, з водою – тьма…
…За наданою нам інформацією розшукуваний нами льотчик встиг катапультуватися, після чого його датчик був активізований і цей передаючий пристрій нібито був запеленгований нашою стороною в районі, котрий нам і окреслили, як “зону пошуку”…
То ми цей район якраз і об’їжджали 29 липня, шукаючи льотчика на позивний “Шева”…
Було десь уже після 17 год…
Пілота “Шеву” ми не знайшли…
А ще білий день…
Літо, все видно… І нам, і нас…
Наші командири доповідають на Базу про результати пошуків, тобто про відсутність таких…
Нам поступає наказ залишатися в районі пошуку до ранку і вранці відновити пошуки…
…Близько 18 год ми доїжджаємо до ферми на околиці села… То навіть була не ферма, а, швидше, ангар для зберігання запасів зерна… Там ми і зупинилися…
Машини загнали в ангар… Вирішили трохи й перекусити, оскільки їжі цілий день і не бачили…
Ще й розпакуватися толком не встигли… Почули звуки гусеничної техніки, що, судячи по звуках, наближалася до нас…
…У нас на озброєнні були тоді з крупного – 2 кулемети ДШК на Уралами, а в кожного з нас – стрілкове озброєння: Ак-74, ПКМи… Ще були РПГ-22, але теж на машинах…
Займаємося оборону на постах…
…Перед нами зупиняється БТР-80.. 2 хв перегукувань… ну, бо незрозуміло хто: свої?.. чужі?..
…хтось із наших зауважує на броні маркування у вигляді прапора днр…
…Починається стрільба…
Майже одразу першими ударами крупнокаліберні кулемети і техніка були знищені, загинули і всі командири… Наш командир Тарас Карпа з перших хвилин бою був важко поранений в груди і живіт… Як група та бойова одиниця ми були одразу ж розрізнені і втратили зв’язок… Звичайно, пробували відбиватися, намагаючись згуртуватись і перегрупуватися…
…Бій тривав хвилин 20-30…
Найважчим і деструктивними моментом було те, що ворог точно знав розташування наших бойових одиниць і з перших ударів їх знешкодив… І ще територія ангару (200/300 м приблизно) і подвір’я була складною для нас в плані обзору противника-наведення…
Приходилося висовуватися і дивитися, куди стріляєш… Можна було, не розгледівши, і своїх поцілити…
…Тут треба пригадати ще один нюанс, про який, вважаю, в ході цієї війни тепер має пам’ятати кожен… Хазяїн, чи власник того обійстя, де ми залишалися на ніч, одразу перед боєм змотався… Наші командири хотіли його залишити і вважаю, що так і треба було зробити, але він просився не то за жінкою, не то хвора вона в нього… Оце і зіграло роль… Його відпустили, а він і “злив”… Не варто відпускати було, ми про це командирові ще тоді казали…
…В ході бою нами були знищені вороже БТР і 4 легкові машини… Їх там було в загальній сумі точно вдвоє більше за нас, потім ще під’їхало…
На початку бою, коли нам прямо в подвір’я в’їхав БТР, з другої сторони підкотило БМП і чітко вдарило туди, де була схована наша техніка… Ми втратили одразу і можливість швидкого відходу і шанс дати відсіч, бо ангар одразу ж почав горіти і, що найстрашніше, – ми одразу втратили бойових побратимів… Усвідомлення цього важко передати- сильно ламаючий фактор, особливо на той час… ми тоді ще не вміли це приймати… Зараз – так, зараз – інакше…”