Як Діва Марія, будучи маленькою, ризикнула обрати для себе Свій Шлях, який вів її до Храму, а потім – до Вибору виконання Її Місії, так і ми щодня, щохвилини робимо кроки вперед і вверх, ризикуючи впасти…

І хоча обережність та поміркованість – золоті порадники, ми постійно маємо вибір. Ризикувати, чи зупинитися?..

Висловлюючись відверто, ризикуєш втратити найближчих, тих, за кого молишся, вирати добре ставлення колег, начальства, позбутися премії, кар’єри, визнання…

Обираючи щирість та відвертість, обираючи вірність собі, своїм цінностям і переконанням, ідучи супроти думки, чи твердження оточення, чи колективу, де працюєш, ризикуєш бути “пораненим” за відданість власним переконанням, цінностям, за відданість тому, що відчуваєш для себе важливим, а тому йдеш і рухаєшся за своєю вірою. Іноді всупереч вірі всіх, хто навколо

І тоді якраз починається найцікавіше.

Позаяк, віддаючи на розсуд оточення плоди власної праці, ризикуєш стати вигнанцем.

Даруючи любов, ризикуєш залишитися самотнім.

Довіряючи, ризикуєш усім. Життям, свободою, Любов’ю, стосунками і власним особистим щастям.

Ступаючи крок у невідомість, ризикуєш скотитися до самого низу.

Сьогоднішній День Введення вчить нас обезбашено ризикувати.

Адже, якщо маленька дівчинка без сумніву та страху ступала велетенськими сходами у невідомість, довіряючи усю себе Творцеві, аби потім, ризикуючи усім і самим життям, сказати Йому: “Так”, – то що нам втрачати?..

Найбільшою помилкою кожного є відмовитися від ризику. Бо закутий у страх – раб, а перемігший страх – Воїн. Воїн вільний Духом і словом, бо немає чого боятися, коли поруч – Ісус Спаситель.

Так, безперечно, можна обрати прожити в цьому Вимірі сите і узбогуєнне життя, оберігаючи власні комфорт та статусність, що незле анітрохи… проте це не дає шансу чогось навчитися.

А ми прийшли сюди вчитися постійно.

Вчитися падати і підніматися знову і знову, аби, зрештою, зрозуміти, що вартує міцна впевнена рука зі стволом у вогні під кулями…

Вчитися втрачати, аби відчувати, якими безцінними є теплі, надійні, дружні обійми…

Вчитися змінюватися до невпізнання, аби зрозуміти, якими чужими можуть бути “свої” і своїми ті, хто ще вчора були не своїми.

Вчитися рости всередині, зменшуючи власні “его” та відкидаючи власні “хочу”, аби почути поруч своє та чиєсь “потребую”.

Вчитися навіть померти серед пекла, аби, нарешті дійти Додому і отримати свою і нашу Велику Перемогу.

А Перемога завжди дарованим тільки тим, хто любить і вірить, хто ризикує беззастережно усім, відкидаючи страх і сумніви.