"Снага і кмітливість – головне багатство", "Вмерти не скиглячи", "Не той сильний, що камінь верже, а той, що в собі Бога держе"...

09.11.2020

“Снага і кмітливість – головне багатство”, “Вмерти не скиглячи”, “Не той сильний, що камінь верже, а той, що в собі Бога держе”… 

За спогадами та чисельними записами про українських козаків Війська Запорозького у літописах та архівах Османів найбільший подив та відчуття природнього страху тамтешніх тлумачів та писарів викликала абсолютна зневага запорожців до смерті та болю… 

І можна би було пояснювати таку поведінку козацтва в боях та великих військових кампаніях, коли військо виступало організовано, відчуваючи піднесення з кожною здобутою перемогою, чи слухаючи досвідчених та “хитрих, аки лиси” Кошових-Отаманів… 

Проте, як пояснити таку ж поведінку в полонах та на допитах, коли залишаєшся сам на сам з собою і безжальним ворогом… коли ти перестаєш бути всім, що наносне та людське… і коли залишається лише тонка нитка усвідомлення себе просто пучкою духу… часткою Творця Всемогутнього… 

Як же виховували такий стан?.. Віру, переконання та впевненість у своїй неушкодності?.. І як потрібно було тренувати себе і своїх нащадків, аби, усвідомлюючи себе острівцем Свободи та Волі в оточенні великих могутніх, захланних та жорстоких імперій-загарбників, почуватися чітко божественними… 

…Можна згадувати тут і обереги: вервечки, хустки, стрічки з дівчачих кіс, вишиті рушники, перстені, хрестики або ж мішечки з грудкою рідної землі… 

…Можна вчити логістику та забезпечення і навчальні тренінги, які – о, як же так?.. зараз є основою підготовок усіх найкрутіших спецназів воюючих армій світу!.. 

А можна просто вдумливо прочитати записи турецького літописця Мустафи Наїма (Tarih-i Naima), до слова – сирійця, народженого в благословенному Алєппо (Господь мій Всемогутній, бережи Сирію!) і відданому в шестилітньому віці до елітного яничарського корпусу охорони Султана… 

То от, за спогадами самого Наїма (нехай Аллах, в якого він вірив, береже його Душу) козаки вражали своєю стійкістю в часі найстрашніших тортур (описи цих тортур пропускаю з розумінням, що всі ми рано, а чи пізно постанемо перед Творцем Вседержителем)… 

…Ти, мій Вседержителю, Охороно моя… Ти, який дарував мені снагу замовляти кулі, стріли та шаблі, сьогодні і повіки вічні… біль прийми мою, щоб йшла від мене до тебе, як Любов моя… до чистого поля, щоб всі ножі булатні та шаблі надщерблені, отруйні стріли і вогненні язики стали смирними, не чинили шкоди тілові моєму… Душа моя чиста… міцніша білого каменю, а віра моя – панцир та кольчуга… та від тіла, як від кам’яної одежі моєї і огень, і куля, і ножі з ятаганами відскакують, як молот від ковадла, щоб залізо та сталь ворожі плавилися в мені, як мед у сонці… і тіла мого не торкалися ані злі думки, ані ворожі підступи…”