… Чи є у світі мистецтва візуалізації щось більш дискусійне та містичне, як “Таємна Вечеря” Великого Леонардо?..

Є. Наш український “Козак Мамай”. 

Про зображення загадкового Мамая – нашу історичну, мистецьку та сакральну спадщину можна говорити в аспекті образотворчому, як про цінність та абсолютно божественне відтворення за образом та подобою Творця нашого Найдосконалішого. Проте сьогодні – саме сьогодні, День такий) – надзвичайно важливо акцентувати на аспекті сакральному, задля розуміння мети та Наміру створення образу саме Мамая для тодішнього і теперішнього моменту. 

… З тюркської мови “Мамай” означає – “ніхто”, “ніяк”, себто – той, хто без імені, без сліду. І за переказами, той, хто без імені і без сліду приходить, аби зробити те, що “належить вдіяти лише мені”, – є невидимим як для зла, так і для світу, який визнає зло, як невід’ємну частину свого існування. І один безіменний самотній козак Мамай, в розумінні наших пращурів, уособлює всіх вільних українців в цілому. Він – Мамай – одночасно і ніхто, і всі разом. Він – Символ, Енергія і той, кого (ніби) немає і не було ніколи. Він – (буцімто) лише в переказах, але він є і був тут завжди! 

Він – це та сама Січ, яка (нібито), як матеріальна легендарна Фортеця Лицарів Свободи, – зруйнована, стерта з лиця землі та затоплена водою століть. Але він – Мамай, як Дух, як пам’ять поколінь, як Сила народу, він був, є і БУДЕ. ЗАВЖДИ. ВІЛЬНИМ. 

І розказує Батько своїм дітям Казку наніч:

– Жив собі колись Козак Мамай на Січі… І жив він, напевно, вічно… Бо ніхто не міг сказати, скільки йому років і коли він народився… Мій дід розказував мені, що Мамай з’являється раптово і так само раптово кудись зникає… Він є, як Дух, як Воїн-Охоронець народу, і з’являється у найвищий момент потреби і поставленого свідомим народом Наміру, коли Україна-Ненька потрапляє в біду і її народові знову загрожує орда та вогонь пекла… 

І тому, що його дійсно потребують, Мамай-Воїн приходить нізвідки… Будує Січ, вчить дітей своїх протистояти вороженькам на всіх рівнях й рятує і Україну, і народ український, і мову, і пісню… А потім знову – гайда!.. 

… І лише іноді кінь вискакує з кургану і носиться по степу…