Цей текст спецпризначенця на псевдо “Командир” є частиною Спогадів – основою для уже колекційного культового випуску “Кіборги. Пастка”. Заснована на Спогадах спецпризначенців 3 ОП СпП та бійців 156 зенітно-ракетного полку ЗСУ історія дає читачеві абсолютно чітку картину російсько-української війни періоду літа 2014 року…
… То оцей “уазік” рихтували для Дока і він сам загорівся цією машиною і возився з нею, як дитя з найлюбимішою іграшкою…
… Ми вибили в ній вантажні перегородки, зробили бокові лавки-диванчики, повністю переварили підлогу в машині – знайшли серед піхотинців 72-ї якогось офігенського зварювальника, який з Катетером потім зависав і з цією машиною (бо наш Йосипович теж, як виявилося, фанатіє від машин))), і в медпункті… Бо коли наш Док виїжджав з нами на задачі, – Катетеру в медпункті самому стрьомно було залишатися… а, головне, – Док вчився на ній їздити!.. Скаут і я, як було коли, – іноді, – вчили наших Доків ( і Дока-Катетера теж, аякже!) водити цю “санітарку”…
… Оце до того, що мене опосіла ідея-фікс стосовно медицини, зрозумів, що медицину треба брати в свої руки, адже бачив, що поранені йдуть, а лікарі (окрім, знову ж таки, нашого славного Катетера-Йосиповича) до нас точно при здоровому глузді і не в коматозі самі за покликом серця не приїдуть…
А ще Скаут десь набрав малинових-рожевих стікерів і придумав пообклеювати стіни терміналу стрілочками:
– Давай, щоб піхота не блудила, щоб знали, де медпункт, – вказівники поробимо…
… То ми повичищали всі допоміжні приміщення в аеропорту – повигрібали всі аптечки, які де були… Тоді знайшли класи підготовки пілотів і кабінети аеропортівського начальства – повигрібали звідтіля всі тонометри-глюкометри і ще якусь потрібну в діагностиці медичну хрінь…
Позносили з віповського терміналу дивани-кушетки, знайшли нову постіль, коци, теж все знесли в медичний пункт…
– Вау!.. Ох, щоб я так жив!..
… Перетягнув свої манатки туди і ми, нарешті, (заслужили!) отримали нашого персонального Ангела-Охоронця…
… А, тепер назад до нашої “Пастки”…
… Влітаю в нашу касу – першу від стіни, де ми жили, – і звідтіля – “командирським” голосом:
– Так, підйом всі!.. Тривога!.. Виїзд!..
… і до Кроля:
– Кидай все!.. Вдягайся!..
… Ми з ним жили в першій касі разом… Це там, де вихід в загальний зал терміналу – перша третина приміщення…
… Але спочатку жили на третьому поверсі в кімнатах… Пощастило, що були тоді на виїзді… Орки влупили – в ту кімнату, де я жив, – залетів ВОГ… При чому так чітко залетів – в саму кімнату… Розніс там все… Був би там хто на той момент – живим би не залишився…
… Я бачив всіх, хто заходить-виходить, мимо мене ніхто не міг прошмигнути непоміченим… Бачив і чув все, що відбувалося навколо… І поруч біля стіни стояли всі наші боєприпаси – розумієш, да?… це ж стратегічний запас, який я не міг нікому довірити… А з Кролем і по субординації було правильно, і по ділу найзручніше: він – прапорщик, старожил і орієнтувався на той час в нашій справі чьотко… А ще він, як і я, – відкриває очі на перший шорох, миттєво реагує, не задає дурних питань і точно виконує все, що сказано, не перепитуючи по десять разів…
… То ми залишаємо Дена на посту, самі формуємо колону, а я виходжу рацією на нашого Дока і кажу:
– Бери з собою Дока і виходь!..
… Чи він не зрозумів мене сходу, бо ще щось пробував питати, але я вже його не слухав, – не до того було, чи вони довго свої медичні прибамбаси пакували, – але вони від нас відстали, бо виїхали не одночасно з усією колоною…
… “Гравіцапа”?.. та вона мені так скрипіла-бриніла вся, як “Гравіцап” в тому фільмі… не бачила?.. от, нічого ви тепер не знаєте…
… Ми до цього вже сто разів відпрацювали виходи-виїзди по тривозі і знали, що беремо з собою… Довго не обговорювали… Захист-амуніція, боєприпаси, засоби зв’язку і головне – це транспорт… Я вже втомився, як папуга повторювати, але для таких виїздів і нашої специфіки дуже важливим є транспортні засоби… Та ти то знаєш…
… І тоді, як по ходу розмови виявиться, вагому роль в цій історії зіграють колеса-мотори і заварені металеві борти… І вміння водія, звісно…
Ми ж “Гравіцапа” теж знайшли в якомусь з ангарів в смітті… Притягли його і вичухали під бойову машину для кулемета з АГСом і ПТУРом… Дітище Кроля з Кругом… Настояща “Гравіцапа”!.. совдеповська фантастика на рівні олов’яного горнятка… Але з яким дитячим захватом і любов’ю ми усі це чудо-техніку рихтували!.. зі Скаутом ми в ангарах познаходили цілий стелаж фарби і мутили “камуфляжні” відтінки… і в цей творчий процес підключили наших агеесників… я мало не плакав, коли вони її розмальовували і в кущі заганяли і… ти би почула ці коменти!.. ой ні, не буду, бо ми з тобою ніколи не виїдемо…
… Чомусь я тоді й не думав, що Доки своєю “санітаркою” викотять… І розраховував на колону в три машини…
… Проводити якусь довгу нараду часу не було…
Далі…
… Номер телефону когось із Дніпра-1… Телефоную:
– Ми під вогнем!.. Ми не знаємо, де ми!.. В нас є поранені, важкі!..
– Звідки по вас ведуть вогонь?..
– По нас стріляли з лісу…
… Як потім виявилося, вони летіли на великій швидкості (140 км/год) і це їх і врятувало… “killen zone” вони проскочили, їх зачепило, але несильно… Якийсь несерйозний мікроавтобус (т-5, Фольксваген, чи щось типу того)…
Метеостанція – перпендикулярно до смуги посадка – ближче до “Зеніту” – це так, орієнтовно… А їх обстріляли з посадки декоративних рослин, от чому вони казали “з лісу”…
… Точно готували засідку на них і точно відпрацювали, “як книжка пише”… Але вони проскочили на великій швидкості і ще по інерції пролетіли метрів 400 далі від цього місця…
… Далі питаю когось із них, хто телефон брав:
– … Що бачиш?..
– Ми біля села…
– Ти воду якусь бачиш?..
– Ні, не бачу…
А вони були за насипом трохи в улоговині і не могли зорієнтуватися… І я по цих не точних даних не міг зрозуміти, де вони…
Тому вирішив виїхати на дорогу зі сторони Пісків, вийти на об’їздну і йти по трасі по їхньому маршруту, щоб їх вже сто пудово зачепити і не проскочити… І плюс, щоб одразу не пертися по трасі, щоб не потрапити під обстріл…
.. Ближче до терміналів була асфальтна дорога, якою охорона їздила…
І ми виходимо цією дорогою…
… А все ж відбувається в перші дні вересня 14 – ще сухо, ще літня спека…
… І ми розганяємося… А БМП – гусенична – ми такий стовп куряви піднімаємо, за нами такий шлейф піску і пороху – суцільна стіна…
Урал – за нами…
Хвилина, дві, три…
… І тут відразу по нас починають стріляти…
Ну, не знаю, по часу… Може, хвилини 3-4 пройшло від моменту виїзду… Стрілкотня… З правого борту…
Максимальна швидкість БМП – 60 км/год… Урала, відповідно, – 100… Він розганяється, доганяє в цьому пісчаному тумані “беху”, бачить, що зараз її може лупнути з розгону… Дає по тормозам… Різко…
А ззаді летить наша “Гравіцапа” – теж ні чорта не бачить, – і Кроль, який сидить за рулем і бачить раптово перед собою корму Урала, різко бере вправо…
… І правим колесом вискакує на гору щебеня і лягає на лівий борт…
А я на “бесі” доїхав до воріт аеропорту, по нас щось там пару раз прилетіло:
– Бам! Бах!..
Але ми проскочили… В нас не було завдання з ними воювати…
То ми виїжджаємо за ворота…
… Я виліз з люка “бехи”, пройшовся далі… А кінець злітною смуги – це така насип, – ніби підвищення, – і все звідтіля добре проглядається… зробив два-три постріли по тій посадці… Ну, скільки там тої посадки – метрів 50 вздовж… Думав, якщо вони тут, – піймаю назад щось… Але – нічого…
Показую БМП: “Підповзай!”
Підходить броня і тут з цього густого туману вилітає Урал, на ходу спригує Скаут і каже:
От же ж, приїхали!..
… Ми вже фактично – на трасі і маємо задачу йти виручати “Дніпро-1” з-під вогню, бо вони втратили транспорт і були усі поранені, але своїх же не залишимо, і що робити?..
Дивлюсь, а Скаут уже вилазить на Урал і тут я чую, що реально, – позаду йде справжній бій!..
Дивлюся на Скаута, а він мені махає, що йде назад – до наших… Я показую “ок” і даю наказ механіку-водієві повертатися…
Ми розворотом – прямо в поле…
Викочуємося броня в броню – прямо на цей “муравейник” – на злітну смугу і я бачу, як з висоти, яку ти знаєш під назвою “муравейник”, ведеться бій… Вибухи-постріли – все серйозно…
Навколо аеропорта – паркан оцей білий… незабутній… І з цих пагорбів – порослих і зазеленених – можна нормально воювати, будучи під захистом і на стратегічній висоті…
… І от саме тоді в мене похололо між лопатками…