Цей текст спецпризначенця на псевдо “Кроль” є частиною Спогадів – основою для уже колекційного культового випуску “Кіборги. Пастка”. Заснована на Спогадах спецпризначенців 3 ОП СпП та бійців 156 зенітно-ракетного полку ЗСУ історія дає читачеві абсолютно чітку картину російсько-української війни періоду літа 2014 року…
… День той добре пам’ятаю…
Вранці ми з Командиром і Деном ще пройшлись по території старого терміналу…
Сказав Командир тоді закласти вікна в старому терміналі повністю під верх з лівої сторони – те крило, що виходить на Метро, на місто… Там вікна ще деякі були заложені напів: по пів вікна ще були без закладки… То Командир тоді сказав: “Негайно, не відкладаючи в довгі шухляди…”
Ми вже стикнулися з тим, що вони можуть знахабніти (чи обкуритися) до того, що лізтимуть, як, ото, зомбаки безтямні, в усі отвори… А з піхотою тодішньою 93 бр, котрі, якщо чесно, могли або заспати, або забухати, ми могли розраховувати тільки на себе…
Пам’ятаю, що ще Сандора пробігав, питав щось… Командир гукнув і його, але той щось сказав про Скаута, то відмазався…
А напередодні ще Редут сказав:
– Пора вже подумати про душ всередині… Назовні холодає, тому, давайте, треба зорганізувати якусь мінімальну цивілізацію і побут стаціонарний на майбутнє в терміналі, бо митися в заростях вже і зимно, і стрьомно…
То біля кімнати, де жив Редут, ще далі – кімнати Дока зі Скаутом нашим була ще одна кімнатка, і там уже був умивальник… То там планували облаштувати душову…
… Ще про воду говорили… Вранці ще говорили, хто сьогодні має їсти варити… З водою ж весь час напряг був, води катастрофічно бракувало і ми намагалися і економити її запаси, і, бодай, хоч найменшу, але санітарну дисципліну тримати…
А я ще спочатку проявив ініціативу з тим душем, що ми для себе організували на природі з бочкою, шлангом, відведенням і всіма комунікаціями, то, відповідно, мене вже й тепер доля ця не мала оминути…
Але, наперед забігаючи, кажу, що Доля вибрала мені інший поворот, тому вже про душ і цивілізацію питатимеш в Сандори, Дена і Цезаря… Вони після мене там господарювали найбільше… Ну, і Командира, звісно…
… А я ще коц в тих наших заворухах собі нарив… Теплий і добротний… Точно аеропортівський, червоний… Втішився я безмірно… Ну, думаю, якраз вже похолодало, якраз вчасно…
І з тим коцом довольний такий повертаюся в касу нашу… Як яку касу?.. таку касу, котру ми з Командиром, як житло, ділили на двох… Колись була перша каса від стінки, де фреска була, каса якихось-там авіаліній, а тепер ми там собі облаштували “кавалєрку”… Сама крайня при вході, щоб бути весь час на стрьомі і бачити хто, куди і навіщо…
В мені ще смс від ПриватБанку прийшло про те, що з мене стягнули 20 грн за страхування, але не з зарплатної, а з кредитки… Тьху, думаю, ще мене в борг з пенями їхніми заженуть… То телефоную оператору і ще по ходу виясняю, що за здирство, і що я відмовляюсь від їхнього примусового страхування… Чесно, компартія якась, а не банк… Без відома і згоди – реально якісь обманці…
То я ще втовкмачував цьому недалекому оператору хто я і чому він мене хоче дуже швидко і якісно обслужити, як в касу влетів Командир і сходу:
– Вдягайся, поїхали!..
То поки я йшов з наших ранішніх обходів і ще поки телефонував-перемовлявся з оператором, Командир був в Редута досить довго…
Ну, дивись: ми десь перед 10 пішли по терміналу… Пам’ятаю, Ден ще позіхав, як юний тиранозавр, бо я його мало не за ногу витяг з кімнати, де він ще дрих з ночі…
Ну, і екскурсія наша по володіннях зайняла не менше години, коли Редут покликав Командира… І був він в нього десь добрі півгодини…
То, рахуй, полудень-обід… Або 12.30, або близько 13…
Число?.. не пам’ятаю, спитай Командира… Ну, може й 3 вересня (14 року)…
… Не знаю, про що там Редут з Командиром говорили, що вирішували, але мені, коли я запитав, з чого кіпіш, Командир, теж похапцем натягаючи розгрузку-каску, сказав:
– Дніпро-1 потрапив в засідку, є поранені.. Їдемо за ними “бехою”…
– А Скаут?..
– На ЗУшці… Я вже йому сказав…
– А мені що робити?..
– Поїдеш на “Гравіцапі”… (фільм “Кіндза-дза” бачила?.. ну, подивишся, зрозумієш, там теж щось отакецьке чудернацьке було))
– З ким?..
– З “другою половиною” своєю, з ким іще?..
Ми виходили з кас і Командир, ніби щось пригадавши, мало по чолі себе рацією не стукнув:
– Док, то Командир!.. Бери Дока і готуйся!..
А наш Док – зворушливий, наївний і ніжний, як майська рожа весною, ще перепитував:
– А до чого готуватися?..
А я йду ззаді і в рацію йому:
– В скорлупу свою залазь, спускайся з небес і за нами!..
То поки вони з Катетером складали свої сумки і рюкзаки, ніби їм на Місяць швидку сказали обладнати, ми вже відчалили…
А вони десь в отриві були…
Виходимо ми… В командирський люк -Командир, на броню – Вадік Довгорук, Граф, Глобус, Борода і Комуніст… Я ще пам’ятаю квадратні очки Комуніста, коли Командир скомандував йому:
– Давай, лізь на броню!..
– Як на броню?!
Його очі збільшились до розміру блюдець, кажу тобі, я ці очі не забуду… Він мене тоді навіть розсмішив оцим виглядом своїм… нерішучим… Що значить, не всім бути Героями?.. Ладно, їдемо далі, щоб я тут ще чогось непечатного не казав…
На ЗУшку заскочили Скаут, Тайсон з кулеметом і Сандора… Хто ще?.. ще двоє: водій і навідник з піхоти, мабуть… Бо Скаут сам чудово працював на ЗУшці з моменту Першого Бою і Сандора теж з ним завжди працював…
А на “Гравіцапа” я сів за руль… На той час я вже їздив на ньому з того часу, як ми залишились в ДАПі ніби “на пару днів”… Ми там всі по черзі і вчилися водити… Нас Командир і Скаут вчили їздити прямо по взльотці, я мав початковий рівень+ права і дома водив батькову машину, але навиків водіння вантажівки до аеропорту не мав… І мене, і Дока, Сандора якось відразу ганяв, навіть Слюз, який спершу взагалі не знав, де в машини руль, теж нормально на той час водив…
О, ні, його вже на той час не було… Його, Яріка і Хохла ми вивезли з ДАПу пораненими, та ні, не важко, але толку вже з них, як вони недієві…
А “Гравіцапа” ми з Кругом да, любили… Як машину… Ми її різними фарбами камуфляжних відтінків там розмальовували, як Мікеланджели, мені так сподобалось…
Заганяли в зарості і, повір, на відстані за 10 м її вже не видно було… Нам ще Бугор з Сандорою допомогали підварювати борти, укріпляти підвіси там різні і підсилювати її в плані тактики…
Ми ще з Кругом – це мій “номер 2”, якого Командир називав “другою половиною”, ще по кілька ящиків від набоїв на нього поприкручували, щоб туди складати можна було різні довгі і важкі предмети… і щоб це не совалося по кузову… І на апарель поставили кулемет… А коліщатко від возика аеропортівського прикрутили гвинтами до рейки, котру, в свою чергу, прикріпили на дах кабіни… В оцю всю систему ставився кулемет і міг він крутитися на всі 360°… Реально бортово-бойовий “уаз” був до цього бою…
… Хто назвав “Гравіцапом”?.. а ти як думаєш?.. Прикинь, як оркам в ефірі було отаке слухати (а вони намагались нас там прослуховувати постійно):
– Кролю, бери “другу половину”, запрягай “Гравіцап” і лети на Єнот!..
… Командир, звісно…