… Мабуть, один із тисяч зійшлих сюди за власною волею у Волі Творця Нашого Всемогутнього, пробудиться.
Пробудиться, або ж, швидше, – буде пробуджений, аби осягнути, що все тут – тимчасовість…
І осягнення цього для одинокого пробудженого стане ще одним кроком до усвідомлення себе…
Усвідомлення себе Воїном…
Воїном Бога-Творця і Воїном Вітчизни своєї, бо ніхто з нас не приходить сюди нізвідки і не піде звідси аби-куди…
Всі ми приходимо у Вимір людей з нашого Вічного Дому і завжди лише Додому і йдемо…
А Шлях Додому – до Царства Небесного Господа Нашого – проходить завжди через землю людей.
Землю створену Ним для людей, землю благословенну Ним для людей і подаровану Ним людям.
Тож належить пам’ятати, або ж згадувати з кожним подихом, з кожним кроком, з кожним діянням своїм хто ми тут, як опинилися тут, навіщо ми тут і куди прямуємо…
І тільки одиниці з пробуджених прагнутимуть до абсолютної досконалості такого усвідомлення.
Одиниці з нас не згубляться в мареві спокус, не пропадуть в тенетах облуд, не зречуться себе в нетрях випробувань…
І лише одиниці досконалих продовжать залишатися відданими, аби спромогтися дійти до Царства Небесного.
Дійти Додому…