історія друга

ПОЧАТОК

автор: «Сергій-зенітник», боєць 25-ї ОПДБр
Цей текст спецпризначенця з позивним "Сергій-зенітник" є одним із спогадів, які стали основою для коміксу "Кіборги. Початок. Том 1" та "Кіборги. Початок. Том 2", які розповідають про перший бій за Донецький аеропорт, який відбувся 26 травня 2014 року.
Ми в ДАП приїхали своїм ходом 8 квітня 2014 року... От погодка була - добрий господар пса не вижене надвір, а ми - на службу! І ще куди?.. Ну, правда, ми тоді ще не знали, що їдемо в саме що не є сєпарське кодло, а ще ми не знали на скільки... Нас підняли о 4 ранку, ми повантажились і групою 15 бійців заїхали через Донецьк в аеропорт імені Прокоф'єва... Аеропорт мене тоді вразив. Велика світла будівля: сучасний, весь в склі, інфраструктура, море персоналу і все так серйозно, типу... А ми тут - з зенітними установками 23 калібру. Нам сказали, що їдемо на підсилення 3-го полку... спеців... Ну, ми тоді ще й поняття не мали, з ким працюємо, адже у них - свої завдання, а ми - самі по собі. Ну, щось вони там суєтяться, десь їдуть-ідуть, їм треба, а ми тут до чого? Ми в своєму бомбосховищі жили, їх збоку обходили і спілкувались-перетинались постільки-поскільки. Аж до одного випадку...
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
Історія була... Перший посил від орків, так сказать. А погода - холодно, особливо вночі... Ніби й весна, а холодрига, як зимою: як же ми тоді намерзлись там - слів нема. А нам ще начальство аеропортівське на чергуваннях не дозволяло вогонь розпалювати, то ми чергували-мокли під дощем на вітрі. А вітри там - до кісток продувають, капець... Вертаєшся в бомбосховище - там не тепліше, сиро й теж холодно, адже опалення немає... То якось ми так сиділи, промерзлі і мокрі після чергування, а тут нам: "Тривога!.. В терміновому порядку всі - на злітну смугу!.. Повна бойова!.." Йокалимене!... Це що за "повна бойова"?! Звідки? Адже ніхто, вроді, й не стріляє... То ми в повній метушні, але в повній бойовій, як і було наказано, висунулись туди, де було сказано. Наш пост був біля дальньої пожежки, в місці між злітною і рульовою смугами. Ближче до злітної ми стали й установку, знову ж таки - за командою спеців, наставили пушкою на злітну смугу в сторону Авдіївки.

А другий наш розрахунок стояв десь за 500 м від нас, а між нами залягли специ. Прямо кіно!.. Ми ж самі в тому кіно взагалі не в темі: чого й кого валити будем?Тоді ми так нічого від наших засекречених спеців і не дізнались - знали тільки, що чекаємо російські літаки з десантом. Але, видать, загроза була реальна, бо на злітній смузі транспорту було, як на великій стоянці. Мабуть, на півтора кілометри вздовж обох смуг стояло "Камазів", "Уралів", різних там аеропортівських автобусів і вантажівок... Специ стягли на полосу усе, що в них було і що вдалось знайти чи віджати на території аеропорту... Начальство аеропортівське незадоволене було тоді - аж страх! Усі вони бігали крос по злітній смузі: від високопоставлених начальників, служби охорони аеропорту до звичайних там клєрків... Але сєпари ще тоді не поняли, з ким зв'язались. Може й добре, що тоді не в'їхали, а може, то специ правильну політику таку провели - словом, двіж був тоді неслабий і я вперше зрозумів, що в нас у країні є справжні військові. Чесно, от я тоді стояв біля нашої ЗУшки й вперше за все своє життя відчув гордість і неймовірне задоволення, мені одразу й тепло стало і спокійно від побаченого від відчутого... Ті наглі й вгодовані начальники бігали, як шавки, і навіть по тому, як вони дріботіли товстими кінцівками в дорогих капцях, було видно: бояться вони, дуже їм страшно спілкуватись з пацанами нашими...

Відтоді специ стали для нас своїми. Ми вже приглядались до них із симпатією й без всяких там оглядок виконували накази командирів 3-го полку. А командири там - справжні... справжні Герої! Я таких ні до, ні після... Благо, було з ким порівняти... Та про них книжки треба писати, фільми знімати!.. Особливо про тих, що залишились після... Тих, хто півроку ту Фортецю Кіборгів тримав без шуму й піару! Їх по тєлєку не показували, як вони всі по кілька разів поранені були й друзів 300-ми, 200-ми мовчки відправляли по ночах під постійними обстрілами... Це вони - Кіборги, їх самі орки-уроди так назвали... Я до сьогодні їх майже щодня згадую... Нам би таких командирів усюди: починаючи від генштабу того падлючогой закінчуючи всіма військкоматами... От тоді би був порядок і війну би ми виграли...

Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу
Кіборги. Початок. Том2
Ну, про Петровича, взагалі, - окремий том... Про нього, взагалі... Ну, ладно... Ніч з 25 на 26 травня 14 року... Я з Яріком-кулеметником на дальній пожежці на вишці, на чергуванні. Наша зміна була з 2 год ночі до 4 год ранку. То ми стоїмо на посту. 3 година.
Я кажу до Яріка:
- Годину ще, Яріку, стоїмо - і спати.
А він, позіхаючи:
- От добре, бо розбирає так, що зараз рота порву...
Тільки ми оце перемовились, як оживає наша рація, що нам її специ дали після пригоди на злітній смузі:
- Це Сова-1! Бачу групу озброєних людей біля нового терміналу! Група - приблизно 50 чоловік, прибули на Камазі, схожі на військових. Точно не працівники аеропорту! - ізнову: - Повторюю! Бачу два Камази з озброєними чоловіками! Всі заходять в новий термінал!
Одразу за півгодини до нас приходить лейтенант Подолянчук Євгеній Петрович. Лейтенант Женя Петрович... Петрович, котрий тоді мені видався занадто юним і занадто впевненим... Він представився й одразу в рацію доповів своїм:
- Це Скаут. Я на місці. Що далі?
Про Петровича нашого взагалі можна окрему книжку писати. Ні, треба написати! Я би ще й кіно зняв про нього, тільки-от до кінця фільму не сидів би. Часто переглядаю його інтерв'ю з аеропорту вже з пізніших часів. Мені так спокійніше. Послухаю, подивлюсь і йду служити далі. Він би не звалив і двіжував би дальше, правда?..
Але спочатку в мене про нього склалося зовсім інше враження... Прийшло якесь юне дарованіє, назвалось лейтенантом, командиром розвідгрупи і спокійно почало віддавати команди. Ну, і що тут думати? Я подумав: та чийсь синок, папка - генерал і т.д. і т.п. Вголос, звичайно, цього не сказав, але стрьомно було, що мною якийсь юнєц командує. Петрович наказав все підготувати до серйозного виїзду. То ми й перевіряли установку, на колеса поставили... А Петрович, як дав вказівку всім бути в повній бойовій, пару разів відлучався: відходив в сторону говорити то по рації, то по телефону, потім взагалі пішов і пропав на півгодини; я вже жартував, що нам ще втик дадуть, що ми командира загубили, не впильнували...
А він повернувся - діловий і спокійний:
- Ще нічого не зрозуміло... Але щось точно буде...
Дааа, потішив, нема що казати... Ми на той час уже були повністю під командуванням спеців, тому просто спокійно чекали, що наш безпосередній командир скаже. А новини надходили все веселіші й веселіші... Петрович підходить і спокійно так (він, взагалі, завжди такий спокійний був):
- Весь боєкомплект на установку треба перерахувати. Мені потрібно знати точні кількості осколочно-фугасних зарядів, бронебійних і запалювальних...
Ну, взагалі красавчик! Які ж ми тоді з Сєрьогою-наводчиком були "щасливі"... Усі важкі ящики поперетягувати й усе перерахувати! Каторжна робота!Але ми не перечили, хоч і злі були на Петровича аж страх!Да, було таке... Але, одразу наперед забігаючи, скажу, що ще в той же день я свою думку про Женю поміняв кардинально. Усі ми тоді в часі першого бою за ДАП побачили, чого вартий наш командир і окрім захоплення та поваги нічого вже потім не відчували стосовно Жені Подолянчука... Я вже не кажу про далі... Петрович грамотний дуже й безстрашний. Того, що я побачив в Донецькому аеропорту за перші дні й подальші довгі місяці штурмів-боїв, я не бачив більше ніколи. І після того фільмів про війну уже не дивлюсь - не цікаво... Там було цікавіше...
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
7 ранку... Дали наказ висуватися на позицію. То ми вп'ятьох і виїхали в сторону взльотки. На той час орки вже взяли під контроль весь новий термінал і околиці, але основну свою потугу зосередили на даху нового терміналу. І вийшли на переговори з нашими командирами. Петрович нам сказав, що начальник орків запропонував нам здати зброю, а вони нібито "зелений коридор" натомість пообіцяли. Ну, що Жека на ту тему сказав, зрозуміло, да?.. Він же ніколи поганих слів не казав і завжди спокійно посміхався. От і тоді теж... Ну, а наші, в свою чергу, тягнучи час, їм запропонували здати зброю й піти... туди, звідки прийшли... От так і спілкувались... А ми вже на той час зайняли позицію і настрій був зовсім не сонячний, хоч день обіцяв бути теплим і погожим... І поки наше і їхнє начальства спілкувались по рації, з усіх приміщень аеропорту почався масовий і дуже спішний звал усього службового й робочого персоналу... З тої пожежки, де ми стояли, усі пожежники також швиденько змотались, як на пожар.Тоді, здається, о 7 ранку, відлітав рейс на Київ. Борт спочатку прилетів, пасажири вийшли, тоді інші пасажири завантажились на борт і літак злетів. То був останній цивільний рейс в ДАПі...А нам Петрович тоді й сказав висуватися на позицію.Ми їхали тихо вздовж смуги, моторошно було. Нікого навколо - дивно й стрьомно усе...
Ми їдемо, а Петрович вголос роздумує:
- Якщо ми станемо десь за кілометр до нового терміналу, буде непогано, бо й відстань для ЗУшки хороша, і дістати нас якомусь хорошому снайперу буде непросто... Це якщо в них є хороший снайпер... Але малоймовірно, щоб серед тих найманців був хороший снайпер... Звідки їм там взятися?..Ні, давайте ми все-таки не на 1000, а на 800 м зупинимось. Тоді ближче до епіцентру бою будемо, ефективність нашої роботи буде вища й мало хто дістати зможе...

То ми й зайняли позицію у високій траві між рульовою полосою і злітною смугою - 800 м від нового терміналу. Петрович відстань в бінокль виміряв - у нього бінокль класний був: важкий, але з сіткою військовою і з потужною оптикою. Ще й в камуфляжному забарвленні. Він такі штуки дуже цінував...На даху нового терміналу спостерігали багато озброєних тєл. Вони в свою оптику й нас могли спокійно побачити, а це було напряжно... Але не для Жені... Він спокійно облазив усе навколо, постійно щось тихо бормочучи в рацію (на той час телефони ми повиключали й не користувались ними), і видно було, що наш командир готується серйозно... Єдине, що ніхто з нас, думаю, що і Женя також, не усвідомлював тоді, що нас чекає за пару годин...Так ми й сиділи, спостерігаючи й час від часу слухаючи Петровича, котрий тримав руку на пульсі усього, що відбувалося...
А мене уже розморило так, що я не витримав і підійшов до Жені:
- Можна мені пару хвилин покимарити?..
То Петрович, не перестаючи слухати рацію, кивнув:
- Так, так... Іди, звісно...
Я ще чув, як на рацію вийшов командир Редут:
- Усім постам! Зараз буде працювати наша авіація! Зберігати спокій!

Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
І дійсно: наші СУшки пролетіли над нами раз, потім вдруге... Я заснув, але сон мій під машиною був недовгим... Тільки відключився... Знову щось летіло... Багато... Шум наближався... А тоді... Бабах!!! Бабах!!! Бабах!!! Я з-під тої машини вистрибнув - не виліз!.. Над нами вертушки летіли... Багато. Неймовірно! Кіно!А перед очима я побачив картину війни. Старий термінал стріляв і над будівлею стояв дим від великої кількості працюючих стволів. У відповідь новий термінал огризався і вогонь з двох сторін наростав. Я шок дістав. Мене трусити почало...
І тут біля мене Петрович нарисувався:
- Маємо наказ працювати по даху нового терміналу. Вогонь!
Не пам'ятаю, скільки було вертольотів, я дивився, хто й куди стріляє в терміналі, а ще на Петровича. Пам'ятаю Женю, як сьогодні... В одній руці - бінокль біля очей, в другій - рація... Спокійний, впевнений і без посмішки... Трохи напружений... Адже це й для нього теж був перший реальний бій. І він був до нього готовий. Я ще тоді подумав, що дивлюся на майбутнього бойового генерала...
То Петрович іще запитував в рацію підтвердження щодо вертольотів:
- Дайте підтвердження, що вертушки свої...
То йому підтвердили:
- Так, свої!..
Не знаю, знову ж таки, куди полетіли Мі-8, але Мі-24 (їх, здається, два було) обстрілювали новий термінал з-під крил снарядами. Пам'ятаю, що мені так тоді шкода було: така краса скляна, стільки праці й грошей туди вкладено, а тут – раз, і все парочкою НУРСів вщент за кілька хвилин.
А тоді - нам:
- Ціліть трохи вище! По буквах цільтеся, пацани! Туди, де букви!

Потім нам розповідали, що за тими буквами орки розмістили своїх снайперів і АГСників, а ті звідти вели вогонь по наших... А ми валили безперестанку... Петрович заліз на машину (а машина стояла так, що сама ЗУшка спереду, а кабіна - ззаду) між кузовом і кабіною, щоб краще бачити усе, що там робиться, а Ярік заліг з кулеметом в траву прямо біля машини і теж працював з кулемета в сторону нового терміналу. Нас потім хтось чітко корегував з даху, а ще нас пробували закидувати з АГСа, теж з даху, але зі сторони орків, то ми за наказом Петровича трохи від'їхали вліво, на 200 м ближче до паркана, і знову валили по новому терміналу... Я, якщо чесно, ще довго в стані шоку був. Цей весь армаґедон мене злякав, не тямив я, що відбувається, і ніяк не міг відігнати відчуття дикої паніки. Але з Петровичем нашим люба паніка проходила. Біля нього почувався в безпеці й коли чув його спокійні адекватні накази, одразу відлягало, видихав полегшено й переключався на робочий лад. І це не лише на мене він так впливав. Я потім ще багато разів бачив, який величезний позитивний вплив він мав на хлопців, що були з ним в аеропорті. Він мав талант миттєво й тверезо оцінювати ситуацію, чітко формулювати накази... Прилітав в найбільший кіпіш і сходу: "Ти - туди, а ти - туди, ти робиш це, а ти стріляєш туди, а ти і ти - зі мною..."І все починало працювати... Ми вилазили з Петровичем з таких задниць...То ж тільки перший бій... Потім ще стільки всього було...
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
Бій тривав, ми валили, а орки відповідали.
Тоді нам Петрович каже:
- Їдемо до пожежки. Є підозра, що з кладовища по нас працюють. Треба перевірити.
Ми - на шишарік і поїхали... То ще було світло, може, година 17 дня... Трохи страшнувато було пересуватися територією, де з-за будь-якого куща по тобі міг вальнути якийсь обдолбаний орк...
Петрович і каже до Андрія:
- Під'їжджай впритул до будівлі.
Ми бачили диспетчерську вежу справа від нас. Там теж наші пацани були.
Ми перезарядилися і Женя каже:
- Андрію, ти виїжджай на півкорпуса, щоб видимість була, а ти, Сергію, лупи по кладовищу. Я казатиму куди.
А наш Серьога-наводчик у відповідь:
- Я не буду туди стріляти! Там - церква! Не хочу, щоб про мене згадували, як про того, хто церкву розвалив.
Да, наш Серьога - такий, серйозний чоловік... Але Петрович тільки посміхнувся і взявся переконувати Серьогу, що він - наводчик ювелірний і зараз має шанс продемонструвати усю свою майстерність...
- А ти лупи так, щоб і орків накрити, і церкву не зачепити... Ми змінимо кут обстрілу, й святиня не постраждає...
Потім Серьога змінив свою думку, коли до нього дійшло, хто в тій церкві переховувався... Зря ми тоді не лупанули по церкві, там такі стрілки сиділи...Але ми зачистили кладовище...
Петрович далі й каже:
- Треба роздивитися...
У нас в машині був лом. То Женя взяв той лом і виніс ним вікно на першому поверсі пожежки, як у фільмах. Ми залізли усі через вікно, а Петрович далі на своїй хвилі:
- Треба перевірити, чи все чисто.
Ми крок за кроком, кімната за кімнатою усе перевірили від горища і до підвалу... Все було чисто... Обійшли, повернулися туди, де через вікно залізли... Там щось типу офісного приміщення було...
То Женя й каже:
- Мені треба карту аеропорту. Мусить же тут бути щось схоже на схему евакуації на випадок пожежі.
Як зараз пам'ятаю... Ми стояли, а Петрович методично шукав по усіх шафах-шухлядках.Знайшов щось і, видно, те, що шукав, бо хмикнув задоволено. Скрутив і поклав у кишеню штанів. Тоді показав нам ще одну знахідку - то був видрукуваний прапор Росії в файлику! І ще там валялася георгіївська стрічка...
Женя тоді сказав:
- А нам тут раді, як я дивлюся, серйозно. Вже думками усі в Росії...
То він і це склав собі до кишені... Ми перезарядилися, набрали води й знову виїхали на свій бойовий пост. Петрович далі взявся казати, куди стріляти. Потім забрав у Яріка кулемет і обстрілював навколишню зеленку. Стріляти він любив, як справжній пацан... Потім до нас приїхав другий розрахунок, ми пообнімалися, натішилися, що усі живі-здорові... А згодом під покровом темноти ще прилетіли вертушки. Ми прикривали їх, луплячи по новому терміналу й це красиво виглядало, от як в кіно показують...
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
Вертушки сідали буквально за пару десятків метрів від нас... Десь три чи чотири борти привезли особовий склад, котрий виглядав, як ніндзі-черепашки, бо був екіпірований так, як належить, мабуть, спецпідрозділу. Ще на злітну смугу з вертольотів вивантажили дофіга боєкомплекту, і я ще тоді подумав, що ми дійсно є свідками початку глобальної заворухи... Це потім виявилося мало не пророцтвом - то був початок справжньої війни... Тоді приїхали Урали й забрали усіх і все, що було нам перекинуто вертольотами на підсилення. Коли вантажівки під'їжджали до старого терміналу, по них знову відкрили вогонь з нового терміналу, і ми мали свіжу роботу... Була вже майже північ, коли Петрович скомандував нам повертатися на нашу стару позицію - дальню пожежку... Ми були втомлені й підбивали підсумки цього дня. Уяви, вистріляли 1500 патронів! Це й справді був напружений день. Усі були втомлені й хотіли одного - відпочити... Наш другий розрахунок залишився на нашому бойовому посту на чергування... А в тої дальньої пожежки вікна виходять на поле, тоді (за полем) якесь озерце, а далі - ще щось з водою і приватний сектор, тобто передмістя Донецька...
Тут нам іде черговий геніальний наказ від Жені:
- Та ні, пацани, знаєте, ми відпочивати не будемо! Ми з вами зараз будемо робити бійниці!
Тоді вже я не витримав:
- Женя! Які бійниці?! Дві доби на ногах!
А він тоді спокійно взявся пояснювати:
- Ми ж під носом у ворога! А якщо вони попруть на нас з поля? Ми маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій...
З Петровичем ніхто не сперечався.У тої пожежки дах - по ньому можна спокійно ходити.
Ніч. Темно, як... не кажу в кого і де... А ми під натхненним керівництвом нашого Петровича з ящиків відстріляних набоїв ваяєм бійниці. Мало на тому даху не позабивалися. Якби не те, що Женя сам приймав у процесі найактивнішу участь і всіх нас заразив своїм ентузіазмом... Одним словом, спати ми з Яріком пішли тоді, коли Петрович пересвідчився, що бійниці правильно розміщені й навіть сам заліг за однією з них.Він же й першим заступив на чергування. Взагалі не пам'ятаю, чи я бачив Женю тоді сплячим...
Вранці він підняв нас словами:
- Підйом, пацани, маємо нову задачу!

(Сергій-зенітчик)