історія друга

ПОЧАТОК

автор: Динамо, боєць 3-го полку спецпризначення
Цей текст спецпризначенця з позивним "Динамо" є одним із спогадів, що стали основою для коміксу "Кіборги. Початок. Том 1" та "Кіборги. Початок. Том 2", які розповідають про перший бій за Донецький аеропорт, що відбувся 26 травня 2014 року.
Ну, все ж уже розказано-перерозказано. І, навіть, намальовано)) Тому, якщо вже розповідати про ті події, то, принаймні, те, про що точно ніхто не згадував… А було так… Ми виїжджали по тривозі і ніхто ж нічого не пояснював: ні куди, ні чому такий поспіх. Командири теж були на нервах, тому ясно було: не навчання, точно. Я думав - на Крим. Коли в Кривому Розі, як в цей Іл-76 завалювали, я ще думав, що точно двіж якийсь буде. А Ден тоді в літаку сказав:
- Розбудите мене, як в Крим прилетимо...
І заснув. А ми прилітаємо. Сходимо з трапа за Скаутом, а там - Донецький аеропорт! Обана… Я навіть розчарування не встиг вхопити, як побачив мєнтів, що нас знімали на телефони й шипіли між собою:
- Сматрі!.. Ета тє найомнікі!..
Я офігів, бо зрозумів, що вони вже нас чекали, виявляється. Раз ми були «тє найомнікі». Знімали вони не довго, бо ми на них різко наставили стволи, і вони втекли, як всі мєнти погані, які герої тільки з беззбройними. Нє-а, не люблю і не полюблю, поки вони будуть продажними мєнтами в формі, а не профіками за ідею… Нам було сказано топати до старого терміналу. І от, поки ми топали, я побачив, що нас там уже дуже не люблять і готові рвати голими руками. Це мене насторожило. Дуже. Я поділився своєю думкою з Петровичем (Скаутом), він кивнув:
- Пильнуй...
Я насунув кепку понижче на очі й подумав ще тоді, що Крим буде нашим дуже нескоро. То було вночі. А вночі все сприймається не так, як удень. Загострено все відчувається… Ну, десь перша-друга ночі... Так, 7 квітня 2014…
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з з коміксу Кіборги. Початок. Том 1
Потім нас посадили по автобусах аеропортівських, і ми поїхали в Донецький військкомат. Місто було пусте. Так, гарно освітлене, ніби сучасне, але... Перше враження було уже підпсуте, тому я вже все сприймав так, як розвідник: ворожа територія, бути напоготові. Глядів у вікно й шукав підтвердження. Не довго прийшлося вишукувати… По дорозі нас вже знімали… Один на роздоріжжі, не криючись, стоячи біля машини знімав нас на камеру сучасного телефона. Я кивнув Скауту - він глянув і відвернувся. Тоді другий прямо біля Донецького аеропорту - теж на автівці і теж на телефон. Про нас уже знали. Нас чекали. 2-3 година ночі. Який безсонний зівака буде просто так знімати? Наступного ранку ми уже були в інтернет-виданнях і підпис: «В Данєцк заєхал амєріканскій спєцназ»... І фотки, де я стою в своїй кепці «дубок»... В мене була рідна українська кепка, не «мультикам». Ми тоді з цього трохи посміялися, а Скаут нам усім сказав:
- Ні з ким не балакати, нікому нічого. Спостерігайте і рот на замок.
Та ми і так не балакучі, а в цьому військоматі навіть між собою перестали спілкуватись. Жестами і дотиками. Хтось би збоку глянув - реально глухонімі. Та умора, я тобі кажу. А працівники цього військкомату сильно хотіли побачити наші військові квитки. Прямо не йнялося їм: «Пакажитє і пакажитє…» То хтось із наших ляпнув, щоб їм жінка дома на шесті показувала. Ми вибухнули реготом, а цей убогий почервонів і ну драпати! Отаке. А надвечір другого дня нас штурманули...
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з з коміксу
Кіборги. Початок. Том 1
...Я був на даху військомату з самого початку цього балагану. Встиг все побачити: і озвірілий не від ідеї, а від міцних напоїв натовп, парочку «заводіл-крикунів», журналістів, які знали куди знімати й кого... І навколишніх жителів, які на своїх балконах теж активно все знімали на телефони й підкрикували ненормативну лексику. А потім мене покликали вниз і поставили задачу моніторити ситуацію по всіх наших постах на території військомату і заодно слухати тих, хто прийшов до нас непроханими гостями. Нема що розповідати. Ясно було, що нам прийдеться або дати їм по зубах, або вступатися в аеропорт, де нас загалом було багато й де ми мали наказ тримати і спостерігати. З військомату ми повинні були йти на зачистку адміністративних будівель в Донецьк з донецькою ж "Альфою". Але "Альфа" перейшла на бік ворога, а ми отримали наказ повертатись в аеропорт. Охороняли аеропорт подобово. Пости наші були по всій його території, окрім нового терміналу. Мій пост був цікавий. На «шаріку». Нє-а, не під... Нас троє було в самому «шаріку", всередині оцієї метеовишки. Там же приміщення було, працівники, які постійно моніторили погоду й передавали всю інфу про погодні зміни в центр управління польотами - так, на Вежу. Скажу, що інфраструктура там, в ДАПі, була бомбезна… І все працювало, все було передбачено до найменших дрібниць. Але народ... Ну як - народ. Працівники, себто… З нами потрапляли на чергування дві зміни охоронців - служба охорони аеропорту. Оце гниль, не приведи Боже… Працівники однієї зміни казали, що, якщо щось почнеться, вони кидають автомати й манджають домів, бо їм «етава нє нада»... А з другої зміни взагалі чувак був - сепаратист... Він так і казав:
- Да, я - сєпаратіст!.. І шо ти мнє сдєлаєш?.. Я паддєрживаю расію-путіна-русскіймір...
То йому крупно повезло, що мене раз пацани відтягнули, а потім його кудись перевели, бо хлопці мої Скаутові одразу сказали, що може бути перший труп в аеропорту… Що я тоді думав? Та те, що й усі, мабуть, наші думали. Що все це скоро закінчиться і ми поїдемо додому… Я сильно хотів додому. Тепер розумію, що то мій інстинкт самозбереження чесно попереджав мене, що попереду ніякого «скоро поїдемо додому» не буде… Ну а ще, якщо вже так зовсім відверто...
Я ніколи не вважав орків братнім народом. Я любив в школі Історію і багато читав. І чим старшим ставав, тим більше переконувався, що ці наші північні сусіди нам ніколи не дадуть ні волі, ні незалежності, ні спокою. Мене, до речі, за це в полку не любило начальство наше сильно. І проблеми трохи були через те, що я не скривав своїх поглядів. Мене навіть обзивали по-всякому, як-от бандерівцем чи нациком. Пішов на контракт в 2011-му і тільки тому, що по службі до мене ніхто ніколи не міг придертися, мене не змогли вижити з підрозділу. Мені по барабану їхні погрози, я вмію, знаю і можу. А час і справедливість уже багато що розставили на свої місця. І багато кого теж розставили. На тему патріотизму ми швидко зійшлися з Петровичем (Скаутом) покійним. От хто дійсно знав, вмів, міг багато і ще й постійно працював над тим, щоб вміти більше й навчити усього цього інших… Йдемо далі...
Тривога... Пошикували нас...
Вийшов Турист, сказав, що будемо, в разі якщо нас штурмуватиме російська авіація, розстрілювати їхні літаки-вертушки з гранатометів. Ми тоді маленько офігіли, але чесно, ніхто цього всерйоз не сприйняв. Посиділи в «Уралах», послухали перемовини по раціях. Ну, нас слухали також і ніхто не прилетів… А наступного дня на «шаріку» нам работнічки ці хазяїна свого казали:
- Да чьо ви наканунє развалнаваліся так сільна?.. Єслі б нас хатєлі захватіть, сдєлалі би єта в два счьота!.. Ані в Крим улєтєлі, а нє к нам!..
А я їх ще питав:
- А ви сильно хочете, щоб вас захватілі?..
А вони такі:
- А што? Пусть нас захватят! Будєм с расієй, будєт всьо у нас класна! Ну, шкода, що я зараз не можу перепитати тих умніків, як їм зараз класна... Хоча, може, й не шкода...
То я тоді от, віриш, якимось внутрішнім чуттям зрозумів, що вони повернуться. Не відступлять вони… Але, як всі, відігнав від себе цю чуйку й чергував далі. А наші групи уже перекидали вертушками на роботу. Куди і кого - нам не казали. Все було дуже тихо і правильно. Якось над ранок я побачив групу наших з рюкзаками, які перебігали взльоткою з машини в працюючий гвинтокрил. Гвинтокрил знявся в небо й швидко зник в дощовій передранковій напівтемряві. Мені тоді різко перехотілося спати… Слово «війна» мені в голову ще не приходило… Але я зрозумів тоді, що їх точно не додому перекидають...

Чергування були монотонні. Щодня одне й те ж: відчергували - поїхали в старий термінал на добу відпочивати. Відпочили - зранку вперед на чергування... І так до 24 травня, поки нас не надумали попробувати провідати на «Камазах» і зі зброєю… Тривога… Мене мій комвідлілення забрав із собою на дах, то я, як то кажуть, отримав квиток у віпзону. Я був у тому куті, що найближчий до нового терміналу. Бачив наших ще: і Туриста, і Дена, і ще парочку, але вони були з іншої сторони...
Нам наказ:
- Спостерігайте-доповідайте!
Ми спостерігаємо... То оці дядьки бородаті, високі й уже явно знаючі сморід не одного вбитого ними, приїхали підвечір на прогулянку прямо до нас на стоянку під старий термінал зі сторони Донецька. Почали вилазити й дивитися, що ми будемо робити, якщо вони ближче спробують...
Мій комвідлілення доповідає:
- Сунуть озброєні гади прямо в термінал, що робити?!
Йому:
- Дай попереджувальні в повітря!..
Ну, то мій комвідлілення дав чергу в повітря:
- Полізеш далі, дістанеш повний магазин! Але уже не в повітря!
То вони нам зробили ручкою, хтось із їхніх старших гавкнув:
- Па машинам!..
Вони й відчалили... По дорозі гелготали і показували нам різні жести... Цирк... В сенсі, чеченський, чи то пак, як ми потім вияснили, осетинський…
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з з коміксу
Кіборги. Початок. Том 1
А в ту нашу пам'ятну нічку спільну з президентом теперішнім... Для нього пам'ятну, бо його народ обирав, а для нас, бо ми ДАП від орків захищали. Ще невідомо, кому було цікавіше і драйвовіше, правда? Нам? І я так кажу, що нам… То признаюсь, як на сповіді: ми були з Халком на чергуванні на даху на крайній точці біля нового терміналу. Халк лежав, як пришитий, і спостерігав, а я трохи совався туди-сюди, щоб краще зрозуміти ситуацію… І от… Локація: ДАП, дах старого терміналу, крайня точка даху біля нового терміналу. Тайм-код: 26.05.14, 01.01.
Халк до мене:
- Динамо, ти бачиш?!
Я якраз відійшов на пару метрів лівіше, якщо з взльотки гдядіти. Повертаюся, лягаю поруч, дивлюся.
Халк знову:
- Озброєні до зубів... Багато... Йокалимене!.. Вони ж захоплюють новий термінал?..
А я дивлюсь і розумію, що щось відбувається, і відбувається це щось зовсім не так, як би мало бути:
- А де їхня зоряна і хвалена охорона??? Де охорона аеропорту??? Чому вони заходять, як до себе додому??? Чорт!.. Чорт!..
Халк мені:
- То що, Динамо?.. Доповідаємо?..
Повний триндець?!
А я йому:
- Не знаю, чи повний і чи триндець, але доповідай!..
І Халк тоді:
- Це «Дах» - «Штабу»!.. Прийом!.. «Дах» - «Штабу»!.. Прийом!..
Нам відповіли не одразу:
- Так, «Штаб» - «Даху»!.. Що там у вас?..
- Це «Дах»! Бачу велику кількість озброєних людей, які заходять в новий термінал!.. Повторюю! Озброєні і явно військові заходять в новий термінал! Без супротиву і явно знаючи куди!
- «Штаб» - «Даху»! Прошу підтвердити! Повторіть, що ви бачите!
- Повторюю!.. Бачу велику кількість озброєних військових, які заходять в новий термінал!.. Чорт, чорт!.. Бачу ще один «Камаз», повний озброєних людей, точно такий, як приїжджав до нас вчора! «Камаз» наближається до стоянки нового терміналу зі сторони міста! У нас гості, «Штаб»! Озброєні і явно не мирно настроєні! Їх багато!!!

Поки наші в штабі роздуплились, що і до чого, ми з Халком мали щастя, як то кажуть, в онлайні спостерігати, як ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ… Озброєні люди розходились по освітленому приміщенні нового й сучасного терміналу Донецького аеропорту... Якісь цивільні люди кудись бігли, автівки під'їжджали й від'їжджали... Коли на дах нового терміналу вийшли перші озброєні «тіла», в нас пролунала бойова тривога по всіх постах… І це було близько 3 год ночі. Ночі з 25 на 26 травня 2014 року… Нормальна дата, щоб її згадати... Чотири роки уже… А нам з Халком прийшла команда відійти по даху назад, бо ми реально могли чути, що там на новому говорять, а вони нас могли не те, що бачити... Ми, як на долоні, у них лежали перед носом… Ми відбігли аж до тої будки, через яку наш підрозділ снайперів піднявся на дах по тривозі разом із Туристом… От ми й поступили в підпорядкування до Туриста, який і став, фактично, головним в цьому двіжі й без перебільшення круто поміняв хід Історії… Так, і ми разом із ним... Якщо Турист, Воха, Сашко, Лисий і ще пару наших лежали за бордюрчиками з цегли висотою в 30 см прямо перед новим терміналом, то ми з Халком дістали сектор огляду на готель «Пальот», «Метро», купу стоянок-зеленок-заїздів-виїздів і всього цього утопаючого в розах «благолєпія по-ахмєтівськи», яке ні вухом, ні рилом не очікувало тої війни, що ось-соь за кілька годин мала розпочатися… Ми добре вилежались, щоб побачити досить цікавого й отримати впевненість у тому, що так просто тут уже ніхто не домовиться і простими договорняками не обійдеться…
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
Чи боявся? Та ні... Навіть не знаю, що сказати. Не було й мандражу. Можливо, тому що я знав (не особисто, але достатньо) про того офіцера, який лежав за пару метрів від нас. І довіра моя до нього давала мені впевненість у тому, що ми точно в надійних руках з дуже недурною головою. А ще й з досвідченим військовим, який уже ж і не першу війну воює. Тому, коли пролунав перший постріл, я спокійно підняв ствол і вже знав, куди працювати. Справа Халк тільки глянув на мене. А зліва снайпер ще перепитав:
- По команді чи вже?
Замість відповіді, були залпи з усіх стволів, які були в нас на даху, а за хвилину уже й з нижчих поверхів наші почали працювати… До слова, про того снайпера, котрий був біля мене. Обійдемося без позивних, бо ті, хто в темі, і так знають, а іншим не треба. То він поранення своє отримав, бо дістав кураж. Стріляючи з коліна, він зробив три результативні вистріли. І отримав ейфорію, забувши, що має поміняти положення. З мить в стіну зліва від нас влупив заряд від ГП-25, і він получив осколки... На мене, до слова, бризнула його кров, і я відчув те, чого ніколи в житті ще не відчував. Це нехороші відчуття, коли готовий розірвати за кров Побратима того, хто у твому прицілі...
Він скрикнув:
- Мене зачепило... Я поранений!..
Я повернув голову й побачив дірку в його щоці… Його врятував приклад його ж СВД, а сам він дістав парочку подряпин в щоку й пам'ятний знак про славний Перший Штурм ДАПу...
Турист обернувся до нього й коротко крикнув:
- Вниз! До Дока! Бігом!!!
Я забрав його СВД, а він побіг… Турист поглянув на мене - а я в крові був же...
То він нахмурився:
- Ти теж?
Я підняв автомат:
- Ні, я цілий! Добре все!
Комікс Кіборги, спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, спогади учасників АТО
Ілюстрація з з коміксу
Кіборги. Початок. Том 2
Потім до нас піднялись бійці підрозділу ССО 140 центру...
Ну от, щоб відразу зрозуміти моє відчуття... Глянувши на цих бійців, отримуєш комплекс... Ні, не неповноцінності... Відчуття, що ти - індіанець з луком, а вони - військові... В мене тоді було 4 магазини. Решта патронів розпихані по кишенях... І пакет з АТБ... Розумієш, да? Це як зустріч сучасного й архаїчного... При тому, що ми ж і не останніх пасли по рейтингах в ЗСУ… А в них було все те, що ми маємо уже на сьогоднішній день: каски-броня захисту 4+, каліматорні приціли, хороші гвинтівки й правильні розгрузки... А ще в них були рації і тактичний захист: налокітники-наколінники, окуляри-рукавиці... І вони уже були стріляні. Це видно відразу. Професіонала видно по роботі... А в роботі вони себе добре проявили. Я насолоджувався кожним їхнім жестом, кожним кроком: класика штурму в дії і наживо. Я ще більше полюбив тоді свою роботу і зрозумів, що недаремно багато років тому обрав за покликом серця, а не за прагматикою розмірів заробітної плати… Але на той момент в нас ще було забагато совіцького, совкового… Особливо в ставленні до війська, до Воїна… А завдяки війні... Ну, тут з пісні слів, як то кажуть... А як інакше все змінити?.. І ми помінялись, і до нас ставлення змінилось кардинально... Вирівнювання пріоритетів… І це тільки початок… Вони пересувались легко й без напрягу, розуміючи один одного з півжесту, півпогляду… Забігаючи наперед, скажу, що уже за пару тижнів нас тренуватиме наш Командир, і ми (ті, що залишаться в ДАПі після Першого Бою) теж будемо рухатись й працювати так само... Я це потім собі пригадаю і буду ще не раз вдячний Долі за Все… Так, повертаємося на дах старого терміналу в 26 травня 2014… Як на Машині Часу, скажи?..))

Автор: "Динамо"