історія перша
вихід з вертушкою

Хроніки 3-го полку. 26.05.14

автор: "Командир", боєць 3-го полку спецпризначення
Цей текст спецпризначенця з позивним "Командир" є одним із спогадів, які стали основою для коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14", що розповідає про диверсійну операцію групи бійців 3-го полку спецпризначення на підконтрольній бойовикам території ще на самому початку російсько-української війни.
Це було акурат в дату Першого Бою за Донецький аеропорт - 26.05.14 р...
"Мішками" (Мі-8) нас перекидають з Маріупольського аеропорту для підсилення нашим в ДАПі... Десь за км 20 від самого аеропорту ми спинились на дозаправку... Поле... Пілоти пішли уточнити якісь свої робочі моменти, ми залишились біля машин. З нашою другою групою ми були приблизно через поле, не один біля одного, але бачили: вони - нас, а ми - їх. Чекали...

Прибігає наш пілот:
- В нас все перегралось, пацани! Десь недалечко збили нашу "вертушку", маємо задачу летіти її охороняти й евакуювати пілотів!
Ну, а я що:
- Поняв, прийняв, плюс!..
І до своїх:
- Всі чули?! Вперед, в машину! Вилітаємо!
Комікс "Кіборги" Спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги".
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
Наші з другої "вертушки" і не знали, що ми вже в іншу сторону полетіли... Вони ще там зоставались, а ми полетіли... Сідаємо... Якісь поля між селами. Сіл не видно. Приблизно, як я потім на карті дивився, кілометрів 5-8 від ДАПу в стороні Пісків. Дорога сільська трохи на віддалі. Посадочки з усіх сторін. Хороше місце для гарних і душевних шашличків... Вертушка постріляна перехилена набік... І пілоти з виглядом таким, ніби їх уже під стіну на розстріл шикують... І місцева братва уже під'їжджає... От ніби за сценарієм: ми приземляємося, а на дорозі машини навпроти нас починають зупинятися. З різних напрямків... Я одразу починаю командувати: "Дві групи!.. Бігом: роззосередитись, оцепити "вертушку"!.. Займаємо кругову!.."

А мені уже зовсім повеселілий пілот збоку розповідає, що "мєсні" дуже сердиті, бо наш снайпер попрацював вночі гарно й зняв когось борзого з їхніх, оскільки останній підліз заблизько до наших позицій... А ще перед тим тут бій був... Тобто вони вже реально настроєні "мочіть укров"... А я вже знав, що в Донецькому аеропорту якщо не почали стріляти, то точно ось-ось щось почнеться, бо нас командування попередило, що "на серйозну роботу" летимо...

Ну, що... Кричу своїм так, щоб мене УСІ почули: "При наближенні підозрілих осіб стріляти по ногах, а потім - на ураження!.. На попереджувальні постріли в нас немає патронів!.." Якщо там хтось на дорозі й виліз із машини, то після наших рухів-маньоврів і моїх команд (а кричав я дуже голосно!) одразу ж поховалися назад в машини... А вони вже під'їхали до нас майже впритул, метрів 50, і вискочили з машин...
Комікс "Кіборги" Спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги".
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
За той час пілоти підбитого вертольота уже щасливі поскакали в машину, якою ми прибули, і спокійно відлетіли... "Вертушка" ж навіть не глушила мотору, лопасті торохкотіли... Ми залишились біля підбитої "вертушки" нашою групою - 16 бійців... І спостерігаємо рух машин в зворотню сторону до дороги. А з "вертушки" ми свої речі горою висипали: наскладали на одну купу й там одного залишили...

Я ще з одним зі своїх бійців трохи згодом, як уже стало зрозуміло, що ми тут надовго, полазили "по місцевості"... Ну, щоб зорієнтуватись, де ми і які тут розклади в плані маневрів-підходів-відходів... Знайшли місця дислокації однієї з наших бригад десантури. Так виглядало, що жили вони там довгенько й встигли серйозно окопатись. Ми трохи продуктів знайшли. А води не було. Я свою водичку пацанам віддав... Ще перед тим, як відповзати, ми домовились вогні розпалювати... Про всяк випадок... Тактичний хід: багато вогнищ, щоб виглядало, ніби народу тут багато й вони надовго й серйозно окопуються, ще й озброєні... Оцей "всяк випадок" продовжував маячити на горизонті і реально діяв мені на нерви, тому я пробував зв'язатися зі своїм начальством, щоб отримати чітке розуміння ситуації. Нічого не вийшло. Начальство не відповідало... Тоді просто набрав командира тої групи, яка полетіла в ДАП, - знову нічого... І я зрозумів, що прийдеться самим вигрібати, бо оця "серйозна робота" явно уже йшла повним ходом: усі були зайняті, і нам не буде кому прийти на прикриття...

Бачив приліт вертушки з рембригадою. Вже вечоріло. Ми трохи далеченько уже були від того місця. Зате близько до тих, хто нас явно не збирався залишати в спокої... Ну, достатньо близько, щоб зрозуміти, що перед нами - звичайна гопота... Всі серйозні дяді, як виходило, були задіяні в двіжусі біля Донецького аеропорту і теж не сильно виходили на зв'яок... Ну, гопота курила, ходила відливати й сильно матюкалась. Їм дуже кортіло "віджати" нашу бойову "вертушку" і "срубіть бабла", але вони "зас...ли", бо хтось їм шепнув страшне слово: "спєцназ"...
Комікс "Кіборги" Спогади воїнів АТО, спогади кіборгів, спогади ветеранів АТО, ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги".
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
Тож ми відповзали назад... Потроху темніло... Я так пити хотів, як ніколи в житті... Акурат вчасно ми повернулись... Мої пацани, на ходу жуючи печену картошечку (от все вони встигли!), уже обступили хто хвіст "вертушки", а хто - пілотів... Мені сунули якусь картоплину під ніс, але я хотів пити й запхав її собі в кишеню, щоб пацана не образити...

І чую, як пілоти горланять:
- Командир!.. Командир!!!
- Я тут!.. - відповідаю.
- Ми-то вас забрати можемо, але лишайте речі! Щоб ваші манатки забрати й бк повантажити, не Мі-8 треба, а цілий Іл-76!
Ну, я відразу сообразив, що пішки ми точно нікуди не підемо:
- Ви що, пацани, жартуєте?! Ви можете залишати свої речі, а ми - ніяк! Та тут - все наше життя! Куди ж боєць без свого наплічника й боєкомплекту??? Ви не переживайте, воно так тільки виглядає страшно, зараз ми все розберемо, і ви побачите, що все нормально вміщається!..
Даю команду, поки пілоти не почали знову істерик розводити:
- На борт, бігом!.. З речами!..

Під ойкання вперемішку з матами пілотів, ремонтників і екіпажу ми трамбувались в гвинтокрил... А вони мали з собою води багато! Ми тоді всі понапивалися досхочу... А тепер - головне: дякую пілотам і всьому екіпажу тої "вертушки"! Шкода, що я тоді ближче з ними не познайомився. Нам реально тоді дуже пощастило. Я потім коли розповідав тим, хто в тому розбирається, то вони крутили пальцем біля скроні й казали, що ми - придурки і запросто могли не злетіти... А ми і злетіли нормально, і долетіли... І пережили потім багато ще чого...

Ще якось розкажу... І пацани мої розкажуть...

Продовження буде...