ІСТОРІЯ ПЕРША
ПОРЯТУНОК ВЕРТУШКИ

Хроніки 3-го полку. 26.05.14

автор: "Калина", боєць 3-го полку спецпризначення
Цей текст спецпризначенця з позивним "Калина" є одним із спогадів, які стали основою для коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14", що розповідає про диверсійну операцію групи бійців 3-го полку спецпризначення на підконтрольній бойовикам території ще на самому початку російсько-української війни.
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги": спогади бійців АТО, спогади учасників АТО, спогади воїнів АТО, спогади бійців АТО
Ескізний портрет "Калини" - автора розповіді та героя коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
14-ий... Дати не пам'ятаю. Початок червня. Ні, кінець травня... З Маріупольського летовища вилетіли із завданням прибути в Донецький аеропорт на підсилення нашим там в часі Першого Бою... Тоді, значить так, 26 травня 2014...

Сіли на дозаправку у Великомихайлівці. І після дозаправки виявилося, що ми уже не летимо в ДАП, а маємо охороняти підбитий гвинтокрил десь в околицях Донецького аеропорту... За словами одного з пілотів, наша "вертушка", повертаючись після висадки бійців в часі бою в ДАПі, була атакована орками, обстріляна-пошкоджена і пішла на вимушену посадку десь в околицях аерепорту... Де - не ясно... От цю обстріляну ми й прилетіли охороняти, поки її не полагодять, і вона не зможе вилетіти на свою базу...

Та десь перед обідом: 11-12 год... Спека, поля і територія на той час - явно не наша... Наш вертоліт Мі-8 приземлився, ми десантувалися... Одразу вертушка відлітала - такий наказ був... Ну, щоб ще цю не обстріляли, бо ж хто його зна, де орки можуть засісти... А ми залишились біля обстріляного Мі-24... Наш Командир дає наказ: зайняти кругову оборону навколо підбитого гвинтокрила, тримати периметр, спостерігати-доповідати...

Мі-24... І ми - кругом неї... Кіно, словом... З вертушкою було ще два пілоти, які одразу відлетіли, коли ми прибули на завдання... Район ДАПу... Якщо по карті - то це за Пісками десь... Точно не наша територія була тоді, але хто там був - не ясно... Ми - без розпізнавальних знаків... І ті, хто потім до нас під'їжджали, - теж без розпізнавальних знаків... Тоді так і було: ми здоровались навіть при зустрічах, а потім могло виявитися, що то - ворог...

То ми, значить, оточили вертушку, роззосередилися навколо машини - кожен мав свій сектор і пильнував... Проходить якийсь недовгий час... Прибуває пару машин з гурмою народу, не дуже дружньо настроєного. Вони - так виглядало - теж мали велике бажання віджати наш вертольотик бойовий. Ми ж продовжували сидіти навколо вертольота і спостерігали...
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги": спогади бійців АТО, спогади учасників АТО, спогади воїнів АТО, спогади бійців АТО
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
На озброєнні ми мали автомати, парочка з яких АКМСи з 7.62, один ПКМ і боєкомплекту зовсім небагато... Нормальний настрій був: задача проста - ми виконуємо... Правда, надовго нас би не стало, якщо би реальний бій, але там не було бажаючих з нами зв'язуватися... Близько вони не підходили. Три-чотири цивільні машини. Всі люди були в формі "дубок". Тримались на відстані до 500 м про всяк випадок. Шушера якась...

А спека, духота... Вода, яка була (а було - обмаль), швидко закінчилася... Навколишнє середовище: поле - гектарів 90, посеред поля стоїть вертольотик Мі-24, а ми підлітали зліва від вертольота... Та не було на нас нічого: тільки кітеля і футболки, броніків на той час не було... О, каски були - залізні - зразка Другої Світової... Майже нові: 42 року і тільки двічі перемальовані, але уже без лямок - мабуть, перегнили через вислугу років. Якось ми спитали свого командира, чи можна це старйо повикидати, то він нам сказав, щоб не сміли, бо то "підзвітне і казьонне"...

Година 6 вечора. Прилетіли ремонтники на Мі-8 з тими пілотами, котрі були з простреленої вертушки, і з чотирма рулонами скотчу. Кажу: не більше 4 рулонів у них було. Вони не мали більше, точно. Звичайний канцелярський скотч... Ми там уже нормально заскучали й дуже раді були їх бачити. Чи думали ми, що це війна?.. Та ні... Непонятки суцільні... Що вирішували? Начальство вирішувало, а ми виконували накази... Коли вони прилетіли, ті, хто був на машинах - чужі, непонятні й наглі - посідали в тачки й бистро свалили...

Весело було дивитися, з яким серйозним виразом лиця механіки дорогої повітряної техніки мотали канцелярським скотчем хвоста великого гвинтокрила... Ще й серйозні поради:
- Так, де драбина?.. Мішаня, діставай стрємянку!..
- Та що там дивитись: вилазь давай і мотай!..
- Та нє, один нехай лізе, бо двоє завалять драбину, а другої немає!..
- Хлопці, - це вже до нас, - а ви стрємянки з собою не маєте?..

Ми, щоб голосно не ржати під руку високотехнологічному ремонту і не вректи процес, просто заперечно хором мотали головами. Ми реально думали, що вони поки приколюються, а от зараз будуть серйозно щось робити... Ну, і на кінець:
- Та куди?! Стане-стане тут!.. Давай ще сюди мотай - тут ще дірки від куль!.. Один тільки залишився, - це про скотч, там дійсно хвіст був пострелений: десятка три дірок від 7.62 і 5.45.
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги": спогади бійців АТО, спогади учасників АТО, спогади воїнів АТО, спогади бійців АТО
Ескізна ілюстрація коміксу "Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14"
То вони перемотали, злізли, сховали драбину, пілоти Мі-24 залізли в "вертушку", злетіли й полетіли... А, і ці збираються летіти... Шість бортмеханіків, три пілоти екіпажу... Наш командир до них:
- Ей, куди?.. А нас забрати?..
- А про вас нам ніхто нічого не казав...
- Так, пацани, - це далі наш Командир уже до нас, - летимо!.. Давайте, бігоооом!..
- Тоді речі залишайте, а вас заберемо! - це так уже їхній пілот нам каже.
- Куда "речі залишайте"?! Ми все своє з собою забираємо!

Всі вантажились... В кожного ще речей кілограм 30-40... По ходу чулося:
- Цікаво посиділи...
- Ну, так, ще цікавіше буде, якщо долетимо...
- Та куди ми дінемося?..

Продовження буде...