fbpx
Зображення сторінки коміксу

Спогади Кіборгів. Хроніки 3-го полку (26.05.14). Історія перша – ВИХІД З ВЕРТУШКОЮ. Автор: Рома

Цей текст механіка 12-ї ОБАА з позивним “Рома” є одним із спогадів, які стали основою для коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”, що розповідає про диверсійну операцію групи бійців 3-го полку спецпризначення на підконтрольній бойовикам території ще на самому початку російсько-української війни.

2014 рік…

Таке не забувається… 

Звісно, пам’ятаю той випадок…

Здається, травень 14-го… 26 травня… Нас збирає командир бригади:

– Підбили “нашого” під ДАПом. “Вертушка” поки там. Спецура охороняє. Ніби більше не стріляють. Поки… Треба полетіти й полагодити. Не знаю, що пошкоджене, на місці розберетесь. Пілотів берете з собою…

Ну, треба, то треба… Та ми постійно кудись тоді літали, але й на базі в Чугуєві ремонтували техніку між вильотами. Гвинтокрили – техніка коштовна, потребує постійного догляду, причому вмілого догляду… А толкових механіків бракувало і бракує досі… То ж і голову треба до рук «золотих”, і досвіду чималого, і щоб людина любила свою роботу, щоби всі, як то кажуть, “зорі зійшлися” треба. Тоді й буде фахівець і умілець!

То ми позбирали усі свої інструменти, які можуть знадобитися і в кількості 6-ти – бригади бортових механіків – вантажились в Мі-8 МТВ з 2-ма пілотами збитої “вертушки” і екіпажем Мі-8 в кількості 3-х людей. Прилітаємо… Година вже пізня була. Добре за 20 вечора. Сутеніти починало.

Вертольотік – в комишах, спецура – по кущах. Нікого не видно. Двоє пацанів тихо до нас підійшли, тихо сказали, що свої, що охороняють. Ну да, серйозні пацани…

Вогнища по колу горіли. Ліси кругом. Безлюддя. Кіно би класно знімати. Вертольот – білосніжний. Красень!.. То ж іще 2014 рік. Авіація тільки з Африки повернулася з миротворчих місій, а тут – наш двіж. Крим… Донецьк… Луганський аеропорт… Донецький аеропорт… Ще не встигли перефарбувати. То оце наше біле щастя стоїть перехилене, з простреленами лопастями і хвостом, з колесами пробитими… Пару влучань в корпус… Але, слава Богу, нічого такого, що би не можна було полагодити…

Ескізна ілюстрація коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”

Пілоти розповідали, що після виконаної задачі при вильоті з ДАПу почули звуки влучань… А коли сидиш в кабіні і куля прошиває обшивку, – звук такий, що здається – все, кінець… Та яка ДШК? Куля від ДШК відірвала б хвіст! Там і 5.45 вистачило… Хоча, можливо, і 7.62 були, бо деякі вихідні отвори наробили великих руйнувань… Відомо же, що вхідний отвір є не таким руйнівним, як вихідний. Тим більше, що одна з куль, пробивши лопасть, влучила в кабель, який веде до редуктора, що міряє температуру й передає показники на панель, котра, своєю чергою, є там – в кабіні пілотів. І стрілочка на панелі тоді, як правило, падає не на “0”, а на “макс”…

Пілоти під час обстрілів роблять кидок догори, тоді йдуть в сторону й гадають, що все: димимо, падаємо, гаплик нам! І командир екіпажу вирішує ситуативно. Тут уже він – головний. І він, як тоді вийшло, зробив вимушену посадку де вдалося. Бо існує пряме правило для пілотів: якщо машині загрожує руйнація – треба сідати…

От вони й сіли… де їм вийшло… То добре, що орків поблизу не було. Ти ж знаєш багато історій, як наші пілоти з підбитих літаків-вертольотів бойових падали в “сірій зоні”?.. Ну от, в полон до орків – нехай Бог милує… А тут пощастило – спецура близько була. То їх і кинули охороняти вертольот. Машина – дорога, таких на війні бракує.

То ми оглядали підбиту «пташку”: лопасть була підстрелена в кількох місцях і пошкоджена скраю. Скотчем, звичайно… Та не канцелярським!.. Слухай мене, а не спеців! Вони сказочніки – понаговорюють різного… Теж мені – “хроніки Ріддіка”, блін…

Ескізна ілюстрація коміксу “Кіборги. Хроніки 3-го полку. 26.05.14”

Ми перемотали лопасть на хвості. Який авіаційний скотч? Де ви того нахваталися? Нормальний алюмінієвий скотч. Немає такого, як авіаційний скотч! От, попридумували! Сенс був в чому? В тому, щоб забезпечити аеродинаміку лопасті, яка була змінена внаслідок пошкодження кулями. І в тих умовах – ми ж не могли там лопасть міняти, правильно? – нашим завданням було швидко (ну, бо темніло ж уже!) і максимально забезпечити можливість зльоту вертольота. Мі-24 повинен був якомога швидше звідси вилетіти і долетіти до бази…

Ми оцінили ситуацію і швидко сообразили, що робити. Тоді, пілоти сіли в Мі-24 і злетіли… І щасливо добрались до бази… Ну, і ми збираємося… А наш командир до спеців:

– Ну, пацани, а ви?.. Лишаєтесь тут?..

А вони вопше не при ділах. Зато з ними – купа наплічників, гори боєкомплекту, і самі вони – при зброї, серйозні такі, дай дорогу! Командир екіпажу нашого вертольота, яким ми прилетіли (Мі-8 МТВ), тремтячим притишеним голосом до другого пілота ще казав:

– Куди цю всю армію?! Та як?! Пацани, я взагалі, не літав вночі! Ніколи! Не те, що з перегрузом!..

Ну, ви зрозуміли, да? Оцей самий пілот тільки вдень мав вильоти, а нічні польоти – це те саме, що нічна їзда: треба мати практику і досвід. Хоча б якийсь…

То пілот мало руки не ламає, то шоломом кидає, то хапається за розряджений телефон і репетує, щоб спецура залишалась, бо у пацанів грузу, як у вантажний Мі-40! А шо спецура… Ну да, спецура – і в Африці спецура… Чьотко підмічено… Пошушукались там між собою тихо і тоді заявляють нам:

– Ми – з вами! І нам – в Донецький аеропорт!..

Продовження буде…

.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *